розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 11 лютого 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 26 100 доларів США на строк до 11 лютого 2028 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_4 договір поруки. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 18 листопада 2015 року становить 97 090,71 доларів США та яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість у розмірі 97 090,71 доларів США, що еквівалентно 2 307 846 грн. 27 коп.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2008 року у розмірі 37 636,62 доларів США, що еквівалентно 894 622 грн. 46 коп., та пеню у розмірі 459 190 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку солідарні боржники, позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустило строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив представник ОСОБА_3 у заяві про перегляд заочного рішення, а реалізувати ці права до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач не міг у силу допущених судом порушень норм ЦПК України (1618-15) .

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 11 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 26 100 доларів США на строк до 11 лютого 2028 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_4 договір поруки.

Пред'являючи позов, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 18 листопада 2015 року становить 97 090,71 доларів США та яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, викладеної у заяві по перегляд заочного рішення районного суду при тому, що у перегляді заочного рішення було відмовлено.

Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності, яка не була заявлена в суді першої інстанції до ухвалення рішення.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15 та від 02 березня 2016 року № 6-2307цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Наведеного апеляційний суд не врахував та дійшов до помилкового висновку про можливість застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки до ухвалення заочного рішення, яке було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, відповідач із заявою про застосування строку позовної давності не звертався, а на стадії апеляційного провадження таке право у нього відсутнє. Задовольнивши заяву ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, яку він подав шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення районного суду, апеляційний суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Крім того, задовольняючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дав належної оцінки твердженням позивача про переривання строку позовної давності шляхом звернення до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06 липня 2009 року, а також про те, що це рішення було виконано лише у 2014 році, після чого банк і дізнався, що кошти від реалізації предмета іпотеки не покривають заборгованості відповідачів.

Разом з тим, апеляційний суд не перевірив, чи було предметом розгляду у попередній справі під час визначення розміру кредитної заборгованості, на погашення якої проводилось стягнення, підвищення ставки відсотків річних за кредитом.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.