розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі його представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що у січні 2008 року позивач змушений був забрати до себе у м. Первомайськ Миколаївської області свою матір ОСОБА_6 для обслідування у лікарів, оскільки вона почала страждати розладом здоров'я, в тому числі психологічного характеру, а в грудні 2008 року через перенесений інсульт зовсім перестала ходити та не могла розмовляти, вона стала непрацездатною та лежачою хворою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1.

Заяву про прийняття спадщини на квартиру АДРЕСА_1 позивач не подавав, оскільки вважав, що квартира ще задовго до смерті матері була подарована нею відповідачу у справі, тому що йому про це сказав сам відповідач і навіть показав договір дарування спірної квартири.

Однак у грудні 2010 року позивачу випадково стало відомо, що відповідач став власником квартири АДРЕСА_1 не внаслідок договору дарування, а за заповітом від 23 квітня 2008 року, який посвідчений Першою одеською державною нотаріальною конторою м. Одеси, реєстраційний номер 2-690. Через викладені факти раніше позивач не мав можливості оскаржити вищевказаний заповіт.

Раніше про існування зазначеного заповіту позивачу нічого не було відомо.

Указуючи про те, що вказаний правочин вчинено особою, яка у цей момент не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, про що вказує психічний стан його матері, перебування її на обліку у лікаря психіатра та наявність явного психічного захворювання і волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_6, посвідчений 23 квітня 2008 року Державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2015 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним заповіт, складений 23 квітня 2008 року ОСОБА_6, за яким вона заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 синові - ОСОБА_4. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що під час складання заповіту ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту від 23 квітня 2008 року.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (положення ст. ст. 1233, 1234 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України).

Установлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, 23 квітня 2008 року о 13 год. 10 хв. склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої одеськоїдержавної нотаріальної контори Сажневою Т.А., згідно з яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла сину - ОСОБА_4, 1956 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла у м. Первомайську Миколаївської області.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми померлої та відповідно до положень ст. ст. 1222, 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті матері.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 грудня 2014 року № 703, проведеної на виконання ухвали апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року комунальним закладом "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я", ОСОБА_6 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту 23 квітня 2008 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, заявник не зазначає, чим саме порушені його права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ