розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя, посилаючись на те, що з 27 лютого 1998 року по 22 березня 2013 року позивач перебувала у шлюбі з відповідачем, сумісних дітей не має.

22 березня 2013 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова шлюб розірвано.

Під час перебування в шлюбі відповідач набув у власність житловий будинок літ. "А-1" з надвірними будівлями по АДРЕСА_1; земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

З 2008 року відповідач працював і мешкав в Російській Федерації (Москві).

За час перебування у шлюбі та після його розірвання сторони не здійснювали поділу зазначеного майна, що знаходиться в їхній спільній сумісній власності, договір про поділ майна не укладали. На даний час відповідач повернувся до України та став самостійно мешкати у спірному житловому будинку.

Враховуючи, що у неї не має іншого житла де проживати з сином, для неї стало актуальним питання визначення правового режиму вказаного спільного сумісного нерухомого майна.

Спірне майно приватизовано в 1993 році батьками відповідача та самим відповідачем по 1/3 на кожного, після чого у 2002 році батьки відповідача подарували йому свої 2/ 3 частки будинку.

У червні 2002 року батьки відповідача поїхали на постійне місце проживання до Германії.

У січні 2003 року вони стали проводити реконструкцію спірного житлового будинку. Фактично усією реконструкцією будинку займалася вона, також займалася і укладанням договорів з комунальними службами, оформленням документів на право власності за відповідачем на земельну ділянку.

Відповідно до паспорту земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальна площа будинку складає 172,1 кв. м.

31 січня 2004 року відповідач видав на ім'я позивача довіреність щодо представлення його інтересів стосовно узаконення проведеної реконструкції (перепланування) належного відповідачу житлового будинку з надвірними будівлями. Загальна площа будинку після реконструкції складає 270,1 кв. м.

У відповідності до технічного паспорту на спірний житловий будинок станом на 05 квітня 2004 року житловий будинок літ. "А-1" загальною площею 270,1 кв .м, підвал якого викладений з цегли, перший поверх дерев'яний обкладений цеглою, мансандра викладені з цегли, сіни, вхід до підвалу, прибудова та ганок викладені з цегли, балкон вилитий з бетону. Також побудований гараж літ. "Л", та надвірні споруди: ворота з хвірткою, зливна яма № 2, замощення - 1, паркан № 3, та № 4. За новим технічним паспортом знесені - сарай - літ. "З", "К", огорожа № 1, побудований новий капітальний гараж з цегли, перебудований фундамент житлового будинку, виконаний благоустрій, у тому числі з будівництва нового цегляного паркану та улаштуванням асфальтобетонного покриття у дворі. Майно чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат, тому воно є об'єктом права сумісної власності як подружжя.

З посиланням на вимоги ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. ст. 62, 70, 71 СК України просила позовні вимоги задовольнити.

Окрім того, 10 червня 2013 року ОСОБА_4 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, у якому просила поділити нерухоме майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та зареєстроване за останнім, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 270,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, яка розташована по АДРЕСА_1; припинити право власності відповідача на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що належить йому на праві власності; припинити право власності відповідача на 1/2 частину земельної ділянки, що належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку; визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за ОСОБА_4; визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки за ОСОБА_4

ОСОБА_5 також звертався до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про повернення особистого майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 лютого 2014 року в задоволені позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 березня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 березня 2014 року в частині позову ОСОБА_4 скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції і вона перебувала в провадженні судді Шиянової Л.А.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року об'єднано в одне провадження цивільні справи № 639/2791/14-ц та справу № 639/4827/13-ц.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що у період з 27 лютого 1998 року по 22 березня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 грудня 1993 року ОСОБА_5 на праві власності належала 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1.

На підставі договору дарування від 21 травня 2002 року ОСОБА_5 на праві власності належало 2/3 частини вказаного будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Загальна площа будинку АДРЕСА_1 складала 142,2 кв. м.

У період шлюбу сторони здійснили реконструкцію вищевказаного будинку.

Рішенням Жовтневої районної ради м. Харкова від 01 червня 2004 року № 41-3 затверджено акт прийому в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 270,1 кв. м, та гаража, розташованого за вказаною адресою.

На підставі вказаного рішення 05 листопада 2004 року ОСОБА_5 замість свідоцтва про право власності на житло від 09 грудня 1993 року та договору дарування від 21 травня 2002 року було видано нове свідоцтво про право власності на житло.

На підставі рішення Харківської міської ради від 06 липня 2005 року № 134/05 про передачу земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, на якій розташоване вищевказане домоволодіння.

Відповідно до ст. 60 СК України (2947-14) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, одержані одним із подружжя.

Положеннями ст. 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказував на те, що за час перебування сторін в шлюбі вартість майна істотно збільшилась та ОСОБА_5 05 листопада 2004 року в період шлюбу було видано нове свідоцтво про право власності на реконструйований житловий будинок АДРЕСА_1, та те, що на підставі рішення Харківської міської ради від 06 липня 2005 року № 134/05 про передачу земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, на якій розташоване вищевказане домоволодіння, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам та не перевірив їх; не з'ясував, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2016 року № 9997/909 надані на дослідження матеріали не містять інформації про вид та кількість трудозатрат, які здійснила ОСОБА_4, отже, встановити, чи змінилась ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 внаслідок трудових затрат ОСОБА_4 на підставі наданих матеріалів, не уявляється можливим.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Жодних доказів про істотне збільшення вартості спірного майна не надано.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.