розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", про зміну договору найму жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що разом з відповідачем зареєстрована в АДРЕСА_2 Дана квартира знаходиться в будинку державного житлового фонду та не була приватизована. Особистий рахунок на квартиру оформлено на ім'я позивача. У квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 - особа на яку оформлено особистий рахунок, ОСОБА_5- чоловік позивача, ОСОБА_6 - дочка позивача, ОСОБА_4 - сестра позивача, ОСОБА_7 - колишній чоловік відповідача, ОСОБА_8 - дочка відповідача, ОСОБА_9, - внучка,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 - внук, ІНФОРМАЦІЯ_3. Спірна квартира жилою площею 69,1 кв. м. складається з п'яти кімнат, дві з яких є суміжними площами 7,9 кв. м та 19,1 кв. м, решта кімнат площами 15 кв. м, 17,1 кв. м та 10 кв. м окремі. Між нею та відповідачем постійно виникають конфлікти з приводу користування спірним житлом та його утриманням; добровільної згоди щодо зміни договору найму сторони досягти не можуть.

Ураховуючи наведене, просила зобов'язати комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" укласти з нею окремий договір найму жилого приміщення і оформити на її ім'я окремий особистий рахунок на кімнати розміром 7,9 кв. м, 19 кв. м, 15 кв. м, 17,1 кв. м для проживання та ведення спільного господарства як членів її сім'ї разом із ОСОБА_5,

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10. Крім того, просила суд зобов'язати комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" укласти з ОСОБА_4 окремий договір найму жилого приміщення і оформити на ім'я останньої окремий особистий рахунок на окрему кімнату площею 10 кв. м.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установлено, що 20 жовтня 1985 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів ОСОБА_13 на сім'ю з 7 осіб: ОСОБА_3 - дочку, ОСОБА_5 - чоловік дочки, ОСОБА_14 - внука, ОСОБА_15 - дочки, ОСОБА_7 - чоловік дочки, ОСОБА_8 - внучку, видано ордер на зайняття жилого приміщення, жилою площею 68,71 кв. м, АДРЕСА_1.

Згідно довідки форми № 3 від 30 вересня 2015 року, виданої Жилово-експлуатаційною ділянкою № 203, ОСОБА_3 є наймачем та на неї оформлено особистий рахунок на спірну квартиру. У квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 - особа на яку оформлено особистий рахунок, ОСОБА_5 - чоловік позивача, ОСОБА_6 - дочка позивача, ОСОБА_4 - сестра позивача, ОСОБА_7 - колишній чоловік відповідача, ОСОБА_8 - дочка відповідача, ОСОБА_9, - внучка, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 - внук, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на наявність постійних конфліктів з приводу користування спірним житлом та відсутність згоди щодо добровільного порядку зміни договору найму.

Мотивуючи рішення, суд посилався на те, що спірна квартира загальною площею 69,1 кв. м, складається з п'яти кімнат площами 7,9 кв. м, 19,1 кв. м, 15 кв. м, 17,1 кв. м, 10 кв. м, дві з яких є суміжними, частка кожного зареєстрованого члена сім'ї в спірній квартирі становить 8,63 кв. м, а виділення відповідачу кімнати площею 10 кв. м., призведе до значного погіршання житлових умов інших зареєстрованих осіб

Згідно зі ст. 104 ЖК УРСР передбачено, що член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу.

У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Статтею 63 ЖК УРСР передбачено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до роз'яснення, викладеного в абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , при поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (ч. 1 ст. 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди вірно застосували положення ст. 63, 104 ЖК УРСР, на підставі наданих сторонами доказів, яким дали оцінку відповідно до ст. 212 ЦПК України, встановили фактичні обставини справи та прийшли до правильного правового висновку, що при такій зміні договору найму жилого приміщення інші наймачі отримають у користування жилу площу, що є меншою за встановлену законодавством норму на одну особу, та відбудеться значне погіршення їх житлових умов. Тобто, відбудеться покращення житлових умов відповідача за рахунок значного погіршення таких умов у інших наймачів.

Крім того виділення відповідачу кімнати площею 10 кв. м призведе до спільного проживання осіб різної статі, старших дев'яти років, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 50 ЖК України.

Апеляційний суд вірно зауважив, що позовні вимоги до комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про зобов'язання укласти окремий договір найму жилого приміщення та оформити окремий особистий рахунок на житлову кімнату не можуть бути задоволені, оскільки такі вимоги заявлені не до відповідача у справі, а до третьої особи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що рівень середньої забезпеченості житловою площею на одну особу по м. Києву становить

9 кв. м, норма житлової площі для визначення особи такою, що потребує поліпшення житлових умов визначається як 7,5 кв. м, тому визначена діючим житловим законодавством норма в розмірі 13,65 кв. м може вважатись максимальною лише для розподілу житла серед осіб, що вже перебувають на квартирному обліку не може бути підставою для скасування рішення суду, ухваленого відповідно до вимог закону.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки під час розгляду справи судом вірно застосованої норми матеріального права, а наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.