Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Ткачука О.С.,

Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що 11 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 158 009 грн 76 коп. з кінцевим терміном повернення 10 квітня 2033 року та сплатою 14 % річних.

Відповідач, зобов'язавшись повернути кредит у визначений договором строк та сплачувати проценти щомісячними платежами за користування кредитом, взяті на себе зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим, станом на 18 грудня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 540 769 грн 43 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 153 253 грн 86 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 159 677 грн 67 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 9 013 грн 20 коп.; пені за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 87 200 грн 03 коп.; інфляційних втрат за кредитом у сумі 66 065 грн 21 коп.; інфляційних втрат за відсотками у сумі 65 559 грн 45 коп.

Посилаючись на наведене, банк просив стягнути вказану заборгованість з відповідача на його користь.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 540 769 грн 43 коп. заборгованості за кредитним договором та 8 111 грн 54 коп. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 158 009 грн 76 коп. з кінцевим терміном повернення 10 квітня 2033 року та сплатою 14 % річних.

Підпунктом 1.1.1 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом усього часу дії договору в розмірі 549 грн до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з 10 травня 2009 року (останній платіж 10 квітня 2033 року).

Пунктом 2.4.5 кредитного договору передбачена сплата процентів за користування кредитом не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за вказаним договором виникла заборгованість, яка станом на 18 грудня 2015 року становила 540 769 грн 43 коп., з яких: заборгованість за кредитом у сумі 153 253 грн 86 коп.; заборгованість за відсотками у сумі 159 677 грн 67 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 9 013 грн 20 коп.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 87 200 грн 03 коп.; інфляційні втрати за кредитом у сумі 66 065 грн 21 коп.; інфляційні втрати за відсотками у сумі 65 559 грн 45 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Укрсоцбанк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору від 11 квітня 2008 року, то банк має право на повернення заборгованості за кредитом з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені та інфляційних втрат. Крім того, суди виходили із того, що оскільки сторони погодили строк дії договору до 10 квітня 2033 року (який на момент звернення до суду з даним позовом ще не настав), то банк не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

У той же час, на порушення приписів ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України суди не звернули уваги на те, що сторонами в договорі було врегульовано питання зміни строку виконання основного зобов'язання та визначено умови такої зміни.

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7 (сплата процентів), 3.3.8 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Із наданого банком до позовної заяви розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено 21 травня 2012 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконувала обов'язки, передбачені п. п. 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору.

За наведених обставин та відповідно до п. 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів, тобто з 20 серпня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача до суду першої інстанції була подана заява про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог (а.с.60-61).

Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості, яка виникла станом на 18 грудня 2015 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов договору відповідно до п. 4.5 договору змінився строк виконання основного зобов'язання та що банк мав право з 20 серпня 2012 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у лютому 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на зазначене після зміни строку виконання зобов'язання (20 серпня 2012 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою п. 4.5 договору позичальник була зобов'язана повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягають виконанню.

У зв'язку з наведеним висновок судів про початок перебігу позовної давності з 10 квітня 2033 року - визначеної сторонами дати закінчення дії кредитного договору, а також про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

З огляду на зазначене висновки судів про наявність підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості у заявленому позивачем розмірі є передчасними.

В ході розгляду даної справи місцевим та апеляційним судами не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.

Судами не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначене вище свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до місцевого суду на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 січня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.