розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Підгородненської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу РуденкоВікторія Аркадіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько - ОСОБА_5, спадкоємцем першої черги за законом після смерті якого він є. За життя ОСОБА_5 належним чином не оформив своє право на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, зокрема на житловий будинок № АДРЕСА_1, на який немає оригіналу правовстановлюючого документу про власність, проте який був збудований до 1975 року і є об'єктом спадкування, тому він позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину після його смерті на зазначене майно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на зазначений вище житловий будинок.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок № АДРЕСА_1, що складається з будинку літ. "А", загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 23,4 кв.м., допоміжною площею 33,4 кв.м., до складу якого входять: 1 - коридор площею 9,1 кв.м., 2 - передпокій площею 11,5 кв.м., 3 - житлова площею 15,3 кв.м., 4 - житлова площею 8,1 кв.м., 5 - кухня площею 8,1 кв.м., 6 кладова площею 4,7 кв.м., а також господарських будівель та споруд: літ. "Б" сарай-гараж площею 48,4 кв.м., літ. "б" прибудова до сарай гаражу площею 21,9 кв.м., літ. "п/д" погріб площею 17,1 кв.м., літ. "В" вбиральня площею 1 кв.м., № 1-6 споруди, який належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 17 жовтня 1975 року (Підгородненська селищна рада), видане на підставі рішення виконкому від 08 жовтня 1975 року № 99, зареєстровано в БТІ за № 4494-28 від 17 жовтня 1975 року, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_8 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5, який за життя прийняв спадщину після смерті своєї матері, оскільки проживав із нею по день її смерті, проте належним чином не оформив спадкові права на спірний житловий будинок. При цьому житловий будинок збудовано до 1975 року і належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 17 жовтня 1975 року оригінал якого не зберігся, тому оформити спадкові права позивач не може.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_5 не був єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_6, оскільки у неї є ще один син - ОСОБА_8, якого не було залучено до участі у справі, хоча суд першої інстанції вирішив питання про його права.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5 Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є його син - ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що за життя ОСОБА_5 належним чином не оформив своє право на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зокрема на житловий будинок № АДРЕСА_1, на який немає оригіналу правовстановлюючого документу про власність, проте який був збудований до 1975 року і є об'єктом спадкування, тому він позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину після його смерті на зазначене майно.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

За життя ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 17 жовтня 1975 року належав житловий будинок № АДРЕСА_1, виданого на підставі рішення виконкому Підгородненської селищної ради від 08 жовтня 1975 року.

Вирішуючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Так, згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному ч. 3 цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Вирішуючи питання про призначення справи до судового розгляду, суд в обов'язковому порядку має вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Суд першої інстанції у порушення ст. ст. 11, 33, п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України належним чином не з'ясував кола спадкоємців після смерті ОСОБА_6, не перевірив, чи прийняв її син, ОСОБА_8, спадок після її смерті, зокрема, чи проживав він із померлою ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, чи звертався він у шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після її смерті, відтак, дійшов передчасного висновку, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6

Суду першої інстанції при новому розгляді необхідно дати належну оцінку довідці Підгородненської міської ради Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року (а.с. 7), в якій визначено коло осіб, що на час смерті ОСОБА_6 були із нею зареєстровані, довідці від 19 жовтня 2011 року (а.с. 8), в якій вказано склад сім'ї ОСОБА_6, що проживають АДРЕСА_1, а також довідці Вуличного комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 11 грудня 2016 року (а.с. 167) в якій вказано, що ОСОБА_9 проживає з 2000 року у будинку № АДРЕСА_1 та встановити, чи дійсно ОСОБА_9 проживав у спірному будинку на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10

У силу процесуальних повноважень, визначених ЦПК України (1618-15) , суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити, дослідити та оцінити ці докази, що не здійснив суд першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.