розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області, відділ опіки та піклування Ірпінського міськвиконкому служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, про визнання права власності на спадкове майно за правом представлення, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Ірпінська міська державна нотаріальна контора Київської області, Відділ опіки та піклування Ірпінського міськвиконкому служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, про визнання права власності на спадкове майно за правом представлення, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження позивача.

Факт прийняття спадщини - свідоцтвом про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 -батько його батька, тобто його дід.

Після смертідіда відкрилася спадщина, а саме на 57/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та прилеглою до нього земельною ділянкою.

Спадкоємцями першої черги були друга дружина померлого (за заповітом) та його діти (за законом), а саме це: син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_8

Згідно із законом діти мають право спадкувати ту частку спадщини, яка належала за законом їхньому батькові, якби він був живий на час відкриття спадщини.

Враховуючи час відкриття спадщини, тобто той факт, що всі спадкодавці померли до 01 січня 2004 pоку, застосуванню до відносин спадкування підлягають норми чинного на той час законодавства - Цивільного кодексу Української PCP 1963 року (1540-06) .

Відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР оскільки за чинним на час відкриття спадщини законодавством позивач був малолітнім і не відмовлявся від спадщини, то мав право спадкувати за законом за правом представлення свого батька ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7

Усвою чергу, дід склав заповіт, згідно з якимзаповідав все майно у спадок другій дружині.

Друга дружина діда -ОСОБА_9 оформила право власності на спадщину на себе, посилаючись на заповіт.

Однак ОСОБА_8, як донька ОСОБА_7, отримала належну їй частку у спадщині через суд та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Отже,після смерті ОСОБА_7 належну йому 57/100 частини будинку успадкували донька померлого ОСОБА_8 - 38/300 частини та друга дружина ОСОБА_9 - 133/300 частини відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданих кожній із них 06 липня 1999 року Ірпінською державною нотаріальною конторою.

Однакне було враховано право малолітнього онука, тобто право позивача на 1/6 частки від 57/100 частини житлового будинку із надвірними спорудами та прилеглою до нього земельною ділянкою.

При цьому із виданих свідоцтв убачається, що спадщина розраховувалася на трьох спадкоємців.

Оскільки його права на спадкування за законом за правом представлення його батька ОСОБА_6 на 1/6 частки майна ОСОБА_7 зневажено, тому вважав, що свідоцтво про право на спадщину,видане 06 липня 1999 року Ірпінською державною нотаріальною конторою ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_7 підлягає визнанню недійсним в 1/6 його частини, бо при видачі свідоцтва не було враховано право малолітнього онука ОСОБА_3 за правом представлення його батька.

Разом із цим вважає, що в порядку успадкування за законом за правом представлення підлягає визнанню право власності на цю 1/6 частки майна за ним та виділенню в окремий об'єкт нерухомості.

Станом на сьогодні власником майна ОСОБА_9 є ОСОБА_4

Співвласниками цього житлового будинку були його батько ОСОБА_6 (43/100 - договір дарування від 10 лютого 1975 року) та його рідний дід ОСОБА_7 (57/100).

Розподіл зазначеного нерухомогомайна було узгоджено між його батьком та його дідом мировою угодою, яку затверджено рішенням Ірпінського міськнарсуду від 28 грудня 1988 року та ухвалою цього ж суду від 25 січня 1989 року, та оформлено на праві особистої власності кожному.

Рідний батько позивача був ліквідатором ЧАЕС, мав інвалідність I групи, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 коли позивачеві було 12 років.

Дід помер після батька ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частини в праві власності на 57/100 частини житлового будинку із надвірними спорудами та прилеглою до нього земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом за правом представлення його батька - ОСОБА_6 після смерті його рідного діда - ОСОБА_7

Визнано частково недійсним свідоцтво на спадщину в 1/6 його частині в праві власності на 133/300 частки житлового будинку із надвірними спорудами та прилеглою до нього земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1, видане 06 липня 1999 року Ірпінською державною нотаріальною конторою ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вказував на те, що права позивача на спадкування за законом за правом представлення його батька - ОСОБА_6 на 1/6 частки майна ОСОБА_7, діда позивача, порушено, а тому підлягає захисту.

Установлено, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та онуком ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

За життя ОСОБА_7 склав заповіт на все своє майно, яке буде йому належати на момент смерті, на користь дружини ОСОБА_9

На момент смерті ОСОБА_7 його спадкоємцями за законом були б дружина - ОСОБА_9, непрацездатна донька - ОСОБА_8 та онук -позивач у справі, син раніше померлого ОСОБА_6

Частинами 1 та 2 ст. 524 ЦК УРСР, у редакції, чинній на момент провадження спадкової справи,передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 535 ЦК УРСР встановлено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Отже із зазначених норм законодавствавбачається, щоспадкування здійснюється за законом (в тому числі онуками та правнуками спадкодавця), лише за відсутності заповіту.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області, треті особи: відділ опіки та піклування Ірпінського міськвиконкому, ОСОБА_4, про встановлення факту прийняття спадщини відмовлено.

Указаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_7 за час життя виразив свою волю на випадок своєї смерті та склав заповіт на все своє майно на користь дружини і остання прийняла спадщину, за виключенням майна, яке належить особам, які мають право на спадкування незалежно від змісту заповіту. Такою і єдиною особою є непрацездатна донька померлого - ОСОБА_8, яка відповідно й отримала свідоцтво про право на спадщину в належній їй частині.

Позивач є спадкоємцем за законом і у разі відсутності заповіту мав би право на спадкування на частку, яка належала б при спадкоємстві за законом його померлому батьку, відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР, однак померлий ОСОБА_7 склав заповіт, чим обмежив право позивача на спадкування в цілому.

Залучення позивача до провадження спадкової справи після смерті ОСОБА_7 було зумовлено виключно для визначення розміру обов'язкової частки непрацездатної доньки, проте сам позивач не має права на обов'язкову частку в спадщині, оскільки не входить у виключне коло осіб, визначених ст. 535 ЦК УРСР.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судомнорм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судовогорішення, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів по їх оцінці, заявник не зазначає, чим саме порушені його права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ