розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання автомобіля особистою приватною власністю за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 25 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона в період з 8 січня 2008 року до травня 2013 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони придбали автомобіль "Daewoo Nexia", номерний знак НОМЕР_1, який 3 вересня 2010 року був зареєстрований на ім'я відповідача. Поділити набуте майно добровільно не можуть.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд поділити між ними автомобіль, залишивши його у власності ОСОБА_4, та стягнути з відповідача на її користь половину вартості спірного транспортного засобу у розмірі 43 705 грн.

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що автомобіль "DaewooNexia", номерний знак НОМЕР_1, було придбано за кошти, отримані ним за кредитно-заставним договором від 10 червня 2009 року, який він самостійно сплачував до повного його погашення та використовував автомобіль в особистих потребах.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати спірний автомобіль його особистою приватною власністю.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 17 259 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні 10 червня 2009 року кредитного договору для придбання спірного автомобіля ОСОБА_4 діяв виключно в своїх інтересах і користувався автомобілем у власних інтересах, тому це майно не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, у грудні 2015 року спірний автомобіль було продано.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та частково задовольняючи її позов, виходив із того, що спірний автомобіль було придбано сторонами за час шлюбу за рахунок коштів, належних як особисто відповідачу, так і коштів, отриманих у кредит, частина якого поверталася подружжям, як солідарними боржниками, а оскільки транспортний засіб вибув з володіння відповідача без письмової згоди позивачки, остання має право на отримання грошової компенсації за її частку у вартості спільного майна. При цьому ОСОБА_3 своє право на 1/2 частку спірного автомобіля належними та допустимими доказами не довела.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішенняапеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з січня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 20 лютого 2013 року. Проте з липня 2011 року сімейні відносини між ними припинені.

За час шлюбу сторонами у кредит придбаний автомобіль "Daewoo Nexia", номерний знак НОМЕР_1, який 3 вересня 2010 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_4

За умовами кредитно-заставного договору від 10 червня 2009 року відповідач отримав кредит урозмірі 44 755 грн 52 коп. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 28 145 грн 44 коп. на строк до 9 червня 2014 року для придбання зазначеного вище автомобіля, який цього ж дня було прийнято в заставу для забезпечення виконання зобов'язань за договором.

Вартість автомобіля на час підписання договору становила 52 205 грні початковий внесок урозмірі 11 436 грн був здійснений відповідачем за його особисті кошти.

За період з часу укладення кредитно-заставного договору, тобто з 10червня 2009 року, і до липня 2011 року, коли сторони фактично припинили спільно проживати, за кредитним договором було сплачено 12 030 грн 55 коп. кредиту та 16 757 грн 81 коп. процентів.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України (2947-14) передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

У подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Однак праву на спільну сумісну власність грошових коштів, отриманих внаслідок реалізації автомобіля, кореспондується боргове зобов'язання - повернення кредитних коштів, отриманих на придбання спірного транспортного засобу.

Проте апеляційний суд не врахував зазначені вимоги закону й те, що для правильного вирішення справи необхідно встановити за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились відповідачем його особисті кошти в рахунок погашення кредитного зобов'язань, чи не зміниться розмір компенсації внаслідок відчуження спільного сумісного майна внаслідок врахування внесених у рахунок виконання спільного боргу іншим із подружжя особистих коштів.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не з'ясував належним чином всіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не надавналежної правової оцінки зібраним у справі доказам і доводам сторін, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_5, задовольнитичастково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 25 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.