розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "МегаЛенд" про визнання договору поставки недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МегаЛенд" на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона перебувала з товариством з обмеженою відповідальністю "МегаЛенд" (далі - ТОВ "МегаЛенд") у трудових відносинах у період з 11 червня 2010 року по 10 липня 2012 року. При зверненні до відповідача про отримання трудової книжки, останній запропонував укласти договір поставки для погашення нібито недостачі у розмірі 4 400 грн. на обмін трудової книжки. Позивач вказувала, що договір укладений з порушенням її прав, як споживача, а саме: з використанням нечесної агресивної підприємницької практики, крім того, товар вона не отримувала. Разом з тим, в провадженні Веселинівського районного суду Миколаївської області розглядається позов ТОВ "Мега Ленд" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 149 692,90 грн. за вказаним вище договором поставки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір поставки від 16 липня 2012 року.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року, позов задоволено. Визнано договір поставки від 16 липня 2012 року, укладений між ТОВ "Мега Ленд" та ОСОБА_3 недійсним.

У касаційній скарзі ТОВ "МегаЛенд", мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна угода має фіктивний характер.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 11 червня 2010 року по 29 серпня 2012 року займала посаду обліковця з реєстрації бухгалтерських даних у ТОВ "Мега Ленд".

16 липня 2012 року між ТОВ "Мега Ленд" та ОСОБА_3 укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначені строки (строк) покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до видаткової накладної від 16 липня 2012 року ТОВ "Мега Ленд" відвантажило, а ОСОБА_3 отримала товар - сталеві радіатори у кількості 203 штук на загальну суму 112 037,39 грн. Також зазначено, що умова продажу - безготівковий розрахунок.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19 жовтня 2016 року № 6-1873цс16, яка відповідно до норм ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте, суди попередніх інстанцій невірно застосували вказані вище норми матеріального права, не встановили ознак фіктивного правочину та дійшли помилкового висновку про фіктивність спірного договору поставки, оскільки така не доведена належними та допустимими доказами.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки видатковій накладній від 16 липня 2012 року, згідно якої позивач отримала товари на загальну суму 112 037,39 грн. (том 1 а. с. 17).

Також судами залишено поза увагою, що відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_3 частково здійснювала оплату за товар згідно вказаної вище товарної накладної від 16 липня 2012 року (том 1 а. с. 223, 238-243).

Отже судами належним чином не досліджено всі наявні у матеріалах справи докази та, відповідно, не надано їм правової оцінки.

Відповідно до висновка експерта від 02 жовтня 2015 року підписи від імені ОСОБА_3 в графах "покупець" у договорі поставки від 16 липня 2012 року, укладеному між сторонами, виконані ймовірно ОСОБА_3

За змістом ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Проте, місцевий та апеляційний суди не виконали визначеного ч. 4 ст. 10 ЦПК України обов'язку щодо всебічного та повного з'ясування обставин справи, не попередили осіб, які беруть участь у справі, про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема щодо подання заяви про призначення повторної чи додаткової експертизи, оскільки ймовірність підпису позивача у графах "покупець" у договорі поставки від 16 липня 2012 року не спростована.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МегаЛенд" задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.