розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання кредитного договору припиненим, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року,

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством "Тас-Інвестбанк" (далі - ЗАТ "Тас-Інвестбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 700 000 доларів США зі сплатою 14 % річних із строком повернення до 18 вересня 2018 року. 28 листопада 2012 року між позивачем за первісним позовом та ПАТ "Сведбанк" було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останній відступив право вимоги за кредитним договором від 19 вересня 2007 року. ОСОБА_3 взяті на себе обов'язки за кредитним зобов'язанням належним чином не виконує, а тому станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 23 720,65 грн. та 674 776,14 доларів США, що разом за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 14 887 098,78 грн.

Враховуючи викладене, ТОВ "ФК "Вектор Плюс" просило стягнути з ОСОБА_3 вказану вище заборгованість.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 05 травня 2011 року ним було припинено виконання умов вказаного вище кредитного договору, а тому 05 вересня 2011 року ПАТ "Сведбанк" направило на його адресу вимогу про дострокове повернення кредиту, яку він отримав 09 вересня 2011 року. Вважає, що з моменту отримання вимоги про дострокове повернення коштів було змінено строк виконання кредитного договору на 19 вересня 2011 року, а отже і строк його дії. Таким чином, позивач за первісним позовом пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, а сам кредитний договір є припиненим.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати кредитний договір від 19 вересня 2007 року припиненим.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано кредитний договір від 19 вересня 2007 року припиненим з 20 вересня 2014 року.

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Вектор Плюс", мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову й відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з направленням ПАТ "Сведбанк" вимоги про дострокове повергнення кредиту та процентів було встановлено новий строк повернення кредиту у цілому до 19 вересня 2011 року, а тому на час подання позовної заяви встановлений законом трирічний строк позовної давності сплив. ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" як сторона кредитного договору втратило право і можливість здійснювати відносно предмета договору свої права та обов'язки з 20 вересня 2014 року, тобто фактично і припинив існування предмет вказаного договору, а тому є правові підстави вважати, що спірний кредитний договір припинив свою дію 20 вересня 2014 року.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 19 вересня 2007 року між ЗАТ "Тас-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав, а позичальник одержав кредит у розмірі 700 000 доларів США зі строком повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту до 18 вересня 2018 року.

ОСОБА_3 з жовтня 2007 року по травень 2011 року вчасно виконував свої зобов'язання по договору. Останній платіж у рахунок погашення кредиту та процентів позичальником здійснено 05 травня 2011 року в розмірі 5 544,65 доларів США.

05 вересня 2011 року ПАТ "Сведбанк" направило ОСОБА_3 письмову вимогу про дострокове повернення кредиту у розмірі 475 256,48 доларів США, процентів у розмірі 23 922,33 доларів США та пені у розмірі 3 521,18 гривень. Дану вимогу відповідач одержав 09 вересня 2011 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступає свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а ТОВ "ФК "Вектор Плюс" шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становлять ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором. З моменту відступлення банком прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів (пункти 2.1, 2.2 договору факторингу).

Відповідно до копії витягу з реєстру заборгованостей боржників, право вимоги за договором факторингу від 28 листопада 2012 року відступається і до ОСОБА_3 за вказаним вище кредитним договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч. 3 ст. 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України (435-15) сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст. 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Обґрунтовуючи свої вимоги та заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, ТОВ "ФК "Вектор Плюс" вказувало, що у червні 2011 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання вказаного вище кредитного договору недійсним, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 29 березня 2013 року в задоволенні такого позову відмовлено за безпідставністю та встановлено, що ОСОБА_3 звертався до кредитора з пропозицією про перегляд умов договору, тобто визнав свій борг перед кредитною установою (а. с. 174-179).

Проте, такі доводи позивача за первісним позовом судами не перевірено, не надано їм належної правової оцінки та не спростовано належними та допустимими доказами.

Крім того, суди не встановили усіх фактичних обставин справи та не вірно застосували норму права щодо позовних вимог про визнання кредитного договору припиненим.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1 та 2 ст. 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України (435-15) . Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), переданням відступного (ст. 600 ЦК України), зарахуванням (ст. 601 ЦК України), за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України), прощенням боргу (ст. 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України (435-15) не передбачають.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 травня 2017 року № 6-786цс17, яка відповідно до норм ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині припинення зобов'язання, не зазначили підстав, з яких вказане зобов'язання було припинено та норми права, які підлягають до застосування, з урахуванням того, що зобов'язання залишилось невиконаним.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не спростували належними та допустимими доказами доводів ТОВ "ФК "Вектор Плюс" про вчинення боржником дій, що свідчить про визнання ним свого боргу, та, відповідно, наявністю правових підстав для застосування норм ст. 264 ЦК України, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.