розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їхня мати - ОСОБА_8, яка за життя, 21 листопада 2000 року, склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе своє майно дітям: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_8 одна зі спадкоємців ОСОБА_6 повідомила інших про те, що мати перед смертю склала інший заповіт, яким заповіла усе майно їй. Тому із заявами про прийняття спадщини позивачі не зверталися. У подальшому вони дізналися про те, що їхня мати нового заповіту не складала, а ОСОБА_6 ввела їх в оману, на підставі чого вони звернулися до правоохоронних органів. Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року, ОСОБА_6 була засуджена за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України, зокрема за підробку заповіту ОСОБА_8 від 08 липня 2002 року, підробку підпису ОСОБА_4 на заяві про відмову від спадщини, за використання завідомо підроблений документів та заволодіння чужим майном на загальну суму 40 652 грн. шляхом обману.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили визначити їм додатковий строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено. Визнано причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. Визначено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до 01 березня 2017 року після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з наданням ОСОБА_6 підроблених спадкових документів позивачі мали об'єктивні труднощі для звернення до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, оскільки вважали, що не мають права на спадщину.

Апеляційний суд погодився із указаними висновками районного суду, зазначивши при цьому також про те, що позивачі пропустили строк для прийняття спадщини через злочинні дії ОСОБА_6, яку було засуджено вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року за ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, яка за життя, 21 листопада 2000 року, склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе майно своїм дітям: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_8 одна зі спадкоємців ОСОБА_6 повідомила інших про те, що мати перед смертю склала інший заповіт, яким заповіла усе майно їй.

Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року, ОСОБА_6 була засуджена за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України, зокрема за підробку заповіту ОСОБА_8 від 08 липня 2002 року, підробку підпису ОСОБА_4 на заяві про відмову від спадщини, за використання завідомо підроблений документів та заволодіння чужим майном на загальну суму 40 652 грн. шляхом обману.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилались на те, що через протиправні дії ОСОБА_6 вони не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, оскільки вважали, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті матері - ОСОБА_8

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Ураховуючи викладене, правила цієї статті можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України не застосовуються.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки поважності причин пропуску позивачами строку звернення до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини більше десяти років, зокрема, чи пов'язані ці причини із об'єктивними, непереборними істотними труднощами. При цьому апеляційний суд не встановив, чи зверталися позивачі із відповідними заявами до нотаріуса після звернення до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_6 або після ухвалення вироку відносно неї та через який проміжок часу, оскільки для звернення із заявою про прийняття спадщини достатньо підтвердити лише факт смерті особи та свої родинні зв'язки із нею.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції, відтак, ухвалив судове рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.