розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року,

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 04 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 1 184 тис. грн. на строк до 04 грудня 2027 року. На забезпечення виконання умов цього договору 07 грудня 2007 року вони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 2 849 174 грн. 04 коп., яку відповідач, незважаючи на вимоги, не погасила.

Враховуючи викладене, ПАТ "Державний ощадний банк України" просило на погашення зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2016 року позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за договором про іпотечний кредит від 04 грудня 2007 року у розмірі 2 849 174 грн. 04 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 грудня 2007 року, а саме на домоволодіння по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ПАТ "Державний ощадний банк України" про виселення, зняття з реєстраційного обліку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Виселено ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, яке складається з одного житлового будинку, зазначеного в схематичному плані під літ. "Д", житловою площею 26,7 кв. м, загальною площею 85,3 кв. м, сараїв літ. "В1", літ. "Г", огорожі 1-3, розташованих на земельній ділянці площею 217 кв. м за її фактичним використанням. ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, знято з реєстраційного обліку за адресою цього домоволодіння. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яку ОСОБА_6, незважаючи на вимоги, не погасила, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів. Оскільки предметом договору іпотеки є домоволодіння, а не житловий будинок, як це передбачено ст. 39 Закону України "Про іпотеку", суд відмовив у виселенні.

Частково скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи вимогу банку про виселення із житлового будинку, який є предметом іпотеки, відповідача та її неповнолітніх дітей, апеляційний суд виходив із того, що предмет іпотеки придбаний за кредитні кошти, дозволу на реєстрацію у ньому неповнолітніх дітей банк не давав. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком районного суду.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що 04 грудня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 1 184 тис. грн. на строк до 04 грудня 2027 року зі сплатою 14 % річних.

На забезпечення виконання умов цього договору 07 грудня 2007 року вони уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ПАТ "Державний ощадний банк України" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги не погасила, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" слід дійти правового висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Посилання апеляційного суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам ст. ст. 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, від 21 жовтня 2015 року № 6-1561цс15 та від 08 червня 2016 року № 6-1239цс16, від 22 березня 2017 року № 6-2654цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірив та не дав належної оцінки тому, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення не вказав усіх складових заборгованості, на погашення якої проводиться звернення стягнення, а також порушивши вимоги ст. 39 Закону України "Про іпотеку", не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.