розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2016 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 8 200 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку. У результаті неналежного виконання умов цього договору утворилася заборгованість у розмірі 13 252 грн. 30 коп., яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача кредиту заборгованість у розмірі 13 252 грн. 30 коп.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано, й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Умови та Правила надання банківських послуг у тому числі й Правила користування платіжною карткою відповідачем не підписані, а розрахунку заборгованості, здійсненого на підставі умов заяви на оформлення кредитної картки, банком не надано, тому розмір заборгованості є недоведеним.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що районний суд невірно вважав, що непідписання Умов та Правил надання банківських послуг є підставою для відмови в позові, проте розмір заборгованості банком не доведено.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що 30 жовтня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 8 200 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку з базовою процентною ставкою 1,9 % на місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Складовою частиною кредитного договору є Умови і Правила надання банківських послуг.

У заяві на отримання кредитної картки ОСОБА_3 підтвердив, що ознайомлений та згоден із Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку (а.с. 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою ст. 1056-1 ЦК України.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив, чи надав ОСОБА_3 згоду на зміну процентів за користування кредитом в майбутньому ознайомившись та надавши згоду на Умови і Правила надання банківських послуг, а також не дав оцінки тому, що відсоткова ставка збільшувалась на підставі наказів банку, якими були затверджені нові тарифи.

Згідно і ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем розміру кредитної заборгованості та ненадання доказів на підтвердження розрахунку кредитної заборгованості обґрунтовано на припущеннях та суперечить вимогам ч. 2 ст. 614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є незрозумілим, апеляційний суд фактично спір по суті не вирішив, а обгрунтував своє рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 14 грудня 2016 року № 6-2462цс16, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України