розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2017 року,

У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 13 січня 2006 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 14 555 доларів США на строк до 12 січня 2011 року зі сплатою 14 % річних. На забезпечення виконання умов цього договору банк 02 березня 2009 року уклав із ОСОБА_4 договір поруки. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, ПАТ "Кредитпромбанк" просило стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість, яка станом на 11 липня 2011 року складає 22 535,86 доларів, що еквівалентно 179 622 грн. 07 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2017 року, позов публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Кредитпромбанк" заборгованість в сумі 22 535,86 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 11 липня 2011 року складає 179 622 грн. 07 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

При цьому рішення районного суду в частині задоволення вимог ПАТ "Кредитпромбанк" до ОСОБА_3 в апеляційному порядку не переглядалося.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Кредитпромбанк" до неї відмовити.

Судові рішення в частині задоволення позову до ОСОБА_3 не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду, зазначивши при цьому також про те, що відсоткова ставка річних за кредитом була збільшена на підставі умов кредитного договору через невиконання позичальником своїх зобов'язань, а тому немає збільшення обсягу відповідальності поручителя без її згоди.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що 13 січня 2006 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 14 555 доларів США на строк до 12 січня 2011 року зі сплатою 14 % річних.

На забезпечення виконання умов цього договору банк 02 березня 2009 року уклав із ОСОБА_4 договір поруки.

Пред'являючи позов, ПАТ "Кредитпромбанк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Отже, строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року № 6-272цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Наведеного апеляційний суд не врахував, у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірив, чи не пропустив позивач строку пред'явлення вимоги до поручителя, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, та чи не припинилася порука на момент пред'явлення позову у цій справі, доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив; не визначився, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до поручителя, а, відтак, передчасно залишив рішення районного суду без змін.

Доводи касаційної скарги про те, що банк без її згоди безпідставно збільшив обсяг її відповідальності, нараховуючи не 14 % річних за користування кредитом, що визначено при укладенні кредиту, а збільшений розмір відсотків річних, безпідставні, оскільки п. 1.8 кредитного договору передбачено, що у кожному випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов'язань за цим договором, розмір процентної ставки збільшується на 1 % річних, починаючи з розміру, встановленого п. 1.5 цього договору; у випадку наступного невиконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором розмір процентної ставки збільшується з урахуванням змінених раніше збільшень процентної ставки відповідно до умов даного договору.

З такими умовами кредитного договору ОСОБА_4 була ознайомлена, підписуючи договір поруки.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи в частині вимог до поручителя, не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2017 року в частині позову публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.