Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ізмайлової Т.Л.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Карпенко С.О., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 4с/205/7860 за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника та державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області визнана протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області при прийнятті виконавчого документа № 2/205/864/2013, виданого 26 вересня 2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська до виконання та в процесі його виконання щодо ненадсилання документів виконавчого провадження стягувачу.

В ухвалі суду зазначено дівоче прізвище позивача - ОСОБА_4. 17 липня 2015 року вона уклала шлюб і взяла прізвище чоловіка "ОСОБА_3". Вважала, що протиправною бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області їй завдана моральна шкода в розмірі 5 тис. грн.

Протиправна бездіяльність відповідача, що визнано судовим рішенням, протягом значного проміжку часу з виконання рішення суду щодо примусового стягнення з боржника завданої моральної шкоди в кримінальній справі, ненаправлення на її адресу копії постанови про прийняття і продовження виконавчого провадження, викликала у позивача душевні страждання та моральні переживання. Вона зазнала тяжких моральних страждань, коли засуджені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вчинили відносно неї розбійний напад з реальною загрозою її життю та здоров'ю. Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області своєю бездіяльністю фактично сприяв злочинцям в ухиленні від відшкодування визначеної судом моральної шкоди, такою бездіяльністю відповідача фактично принижені її честь і гідність.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 205/7860/14-ц задоволена частково скарга ОСОБА_4 на дії начальника та державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області при прийнятті виконавчого документа № 2/205/864/2013, виданого 26 вересня 2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, до виконання та в процесі його примусового виконання в частині ненадсилання документів виконавчого провадження стягувачу. Зобов'язано державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області направити копії всіх постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Зобов'язано начальника відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області вжити заходів щодо усунення протиправної бездіяльності державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області при прийнятті виконавчого документа № 2/205/864/2013, виданого 26 вересня 2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, до виконання та в процесі його примусового виконання в частині направлення копій всіх постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний доводити до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 205/7860/14-ц бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області визнана протиправною в частині ненадсилання документів виконавчого провадження стягувачу, а не щодо невиконання рішення суду.

Вважаючи, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем було визначено саме невиконання судового рішення, а протиправність бездіяльності щодо такого невиконання не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, зазначав, що судом першої інстанції не встановлено належного відповідача, правові підстави заявлених вимог, не виконані приписи ст. ст. 33, 61, 212 ЦПК України, не роз'яснено позивачу про притягнення до участі в справі відповідачем Державну казначейську службу України,

Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Проте на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції взагалі не перевірив, як усіх доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення й обставин, які б спростовували доводи скарги, крім доводів щодо неналежності відповідача; не звернув уваги на те, що в основу рішення суду першої інстанції покладено завдання шкоди невиконанням судового рішення, в той час коли позивач посилалася на незаконність бездіяльності державного виконавця щодо направлення документів у виконавчому провадженні.

Апеляційним судом не взято до уваги роз'яснення, викладені в п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) , за змістом якого при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону "Про державну виконавчу службу", ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", а також з положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Висновки апеляційного суду про необхідність залучення в якості відповідача саме Державної казначейської служби України та неможливість бути відповідачем її територіального органу необґрунтовані.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.