розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс", третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору недійсним, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00230, укладений 26 листопада 2014 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс"), стягнути з відповідача 193 559 грн 81коп. на відшкодування завданих йому збитків та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що 26 листопада 2014 року між ним та ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" було укладено договір № 00230, відповідно до умов якого ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" взяло на себе зобов'язання придбати у власність і передати йому у користування автомобіль Богдан 2111.

В день укладення договору він сплатив відповідачу 43 тис. грн, а 4 грудня 2014 року - ще 13 400 грн.

Однак відповідач відмовився передавати автомобіль, вказавши, що потрібно доплатити ще 40 тис. грн.

Позивач вважав, що зазначена угода порушує його права як споживача, містить несправедливі умови і суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . При цьому ОСОБА_6 зазначав, що він був введений в оману щодо можливості придбання автомобіля за короткий термін, та вважав, що між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, а не договір лізингу.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 26 листопада 2014 року № 00230, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на користь ОСОБА_6 118 498 грн, з яких: 113 498 грн на відшкодування завданих збитків та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" судовий збір в дохід держави у сумі 1 184 грн 98 коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору змінено, зменшено його розмір до 267 грн 96 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судом було встановлено, що 26 листопада 2014 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" було укладено договір фінансового лізингу № 00230.

Відповідно до п. п. 1.3, 1.6 укладеного договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль Богдан 2111 у власність та передати його у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на лізингоодержувача згідно з умовами договору. Пунктом 8.2 договору визначена вартість предмета лізингу - 5 739,69 доларів США, що еквівалентно 90 400 грн на день укладання договору.

Пунктом 1.7 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу), комісії за організацію оформлення вказаного договору (10 % від вартості предмета лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3 % від вартості предмета лізингу).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами, але не більше 78 календарних місяців з моменту підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу і в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору.

Згідно з договором перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до цього договору.

Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Встановлено, що 26 листопада 2014 року ОСОБА_6 сплатив ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" лише адміністративний платіж у сумі 43 тис. грн, а 4 грудня 2014 року - авансовий платіж у сумі 13 400 грн.

Відповідно до умов договору для отримання автомобіля у лізинг позивач повинен сплатити на користь відповідача не менше половини його вартості, а після отримання також відшкодовувати вартість автомобіля періодичними платежами. При цьому власником транспортного засобу за договором купівлі-продажу з продавцем є ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс".

Встановивши вищезазначені обставини у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства, зокрема ЦК України (435-15) , Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , оскільки позивач був повно, доступно і достовірно проінформований щодо всіх умов договору, що підтверджується його підписом у договорі. Належних і допустимих доказів на спростування цих обставин суду надано не було.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, згідно із частинами 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави для визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

З результатів аналізу норми ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з результатів аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд неправильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, належним чином не перевірив доводів позивача, на які він посилався як на підставу подання позову до суду, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 26 листопада 2014 року № 00230, відшкодування майнової та моральної шкоди. При цьому висновки апеляційного суду суперечать вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.