розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду із позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір.

У зв'язку з неналежним виконанням вимог кредитного договору утворилася заборгованість.

На забезпечення повернення кредиту між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність за невиконання позичальником умов кредитного договору.

Також до суду звернувся ОСОБА_5 із зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати припиненим договір поруки, укладений між сторонами. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до суду з порушенням шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим задоволено.

Визнано припиненим договір поруки № 02-10/1872 від 05 червня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що банк звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 поза межами строку позовної давності, а також ПАТ "Укрсоцбанк" пропустило 6-місячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Доводи касаційної скарги про те, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом 04 червня 2027 року, а позовна давність не може бути застосована до заборгованості за тілом кредиту, та про те, що порука не припинена не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 05 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_4 укладено договір кредиту № 10-29/3523.

Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 145 378 доларів США, зі сплатою 12,7 % річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно з графіком, який вказаний у пп. 1.1.1 п. 1.1 договору.

У п. 1.1.1 договору сторони погодили графік погашення заборгованості за кредитом.

Підпунктом 1.1.2. визначено, що кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 04 червня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договором кредиту від 05 червня 2007 року № 10-29/3523 між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір поруки від 05 червня 2007 року № 02-10/1872.

Відповідно до п 1.1. договору поруки, поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, слати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку передбачених договором кредиту від 05 червня 2007 року № 10-29/3523.

Пунктом 2.1. договору поруки сторони погодили зміст забезпеченого порукою зобов'язання, його розмір, строк та порядок виконання: повернення кредиту у розмірі 145 378 доларів США, з порядком погашення заборгованості згідно з графіку, що визначений в договорі кредиту, з кінцевим терміном погашення кредиту до 05 червня 2027 року, а також дострокового погашення у випадку, передбачених договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних та комісії, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором кредиту, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором кредиту.

Судами встановлено, що банк виконував взяті на себе зобов'язання за договором кредиту від 05 червня 2007 року № 10-29/3523, проте відповідач ОСОБА_4 належним чином умови договору не виконувала у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 04 листопада 2015 року становить 333 340,32 доларів США, що еквівалентно - 7 673 297 грн 54 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 136 287,52 доларів США, що еквівалентно - 3 137 258 грн 30 коп.; заборгованість за відсотками в розмірі 124 953,08 доларів США, що еквівалентно - 2 876 346 грн 08 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 23 576,72 доларів США, що еквівалентно - 542 722 грн 14 коп.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 48 523,01 доларів США, що еквівалентно - 1 116 971 грн 02 коп.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Законодавство визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання".

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Так, відповідно до п. 4.5 договору кредиту від 05 червня 2007 року № 10-29/3523, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9. договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_4 здійснила 05 лютого 2010 року, а тому за пунктом 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 12 травня 2010 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 12 травня 2010 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 23 грудня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суди попередніх інстанцій обгрунтувано виходили з того, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, змінився строк виконання основного зобов'язання (пункт 4.5 договору) та банк мав право з 12 травня 2010 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав до суду лише 23 грудня 2015 року крім того стороною позивача не надано доказів причин поважності пропуску строку для звернення із даним позовом до суду.

Так, ч. 2 ст. 1054 ЦК України та ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Пунктом 6.2 договору поруки № 02-10/1872 від 05 червня 2007 року сторони погодили, що вказаний договір діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п.п. 2.1.1 -2.1.3 договору.

Отже сторонами не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Як вбачається з умов кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.

Пунктом 4.5 кредитного договору встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафи.

Отже, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Як вже було встановлено останній платіж за кредитним договором ОСОБА_4 здійснила 05 лютого 2010 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання договором було змінено, тобто строк користування кредитом достроково сплив 12 травня 2010 року, тобто через 90 календарних днів з дати, коли позичальник перестав сплачувати кредит, нараховані проценти за кредитом та штрафні санкції, тому строк у шість місяців від дня настання зміненого строку виконання основного зобов'язання закінчився 12 травня 2010 року, натомість ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом поза межами цього строку, а саме 23 грудня 2015 року.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року по справі № 6-2875цс15 та відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір поруки від 05 червня 2007 року відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК припинив свою дію, у зв'язку з тим, що ПАТ "Укрсоцбанк" пропустив строк для пред'явлення до ОСОБА_5 вимоги, що становить 6-місяців, який обчислюється моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ