Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дочірнього підприємства житлово-комунального комплексу "Сихів" закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, виселення, вселення та визнання ордеру недійсним за касаційними скаргами дочірнього підприємства житлово-комунального комплексу "Сихів" закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2017 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 працював сантехніком у закритому акціонерному товаристві "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" (далі - ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд"). З 2001 року разом із дружиною та неповнолітніми дітьми проживав у кімнаті АДРЕСА_1 У 2009 році у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем та великою заборгованістю по оплаті житлово-комунальних послуг він звернувся з заявою до ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" з проханням надати йому та членам його сім'ї кімнату меншого розміру. Рішенням ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" за погодженням з сім'єю відповідачів йому та членам сім'ї було виписано корінець ордеру № 8 на кімнату АДРЕСА_2 того ж будинку, що належала відповідачам, а відповідачам було виписано корінець ордеру № 7 на кімнату АДРЕСА_1 Однією з умов постановлення спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету щодо обміну було те, що відповідачі повинні були сплатити заборгованість по оплаті комунальних послуг за кімнату АДРЕСА_3 у розмірі 18 тис. грн., чого відповідачі не зробили. Крім того, обмін кімнатами, в яких були зареєстровані неповнолітні діти здійснювався без згоди органу опіки та піклування. До листопада 2012 року він та члени його сім'ї продовжували проживати у кімнаті АДРЕСА_3, здійснювали оплату житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим та у відповідності до ст. 69 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилої площі в Україні, зазначені ордери втратили юридичну силу.

25 червня 2012 року його було засуджено до покарання у виді позбавлення волі. Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львові від 03 вересня 2012 року у справі за позовом ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" до ОСОБА_2, останнього було визнано таким, що втратив право на користування жилим приміщенням в сімейному гуртожитку, зокрема кімнати АДРЕСА_1 Після цього його сім'ю було переселено до кімнати АДРЕСА_2 у тому ж будинку. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова заочне рішення Сихівського районного суду м. Львові від 03 вересня 2012 було скасовано, а ухвалою цього ж суду від 12 березня 2014 року позовна заява дочірнього ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" до нього залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що він є таким, що володіє та користується кімнатою АДРЕСА_1, яка була надана йому та членам його сім'ї у складі 5-ти осіб (він, дружина та троє малолітніх дітей) на підставі ордеру № 60 від 14 вересня 2001 року, а також на те, що ордери № 7 та № 8 від 17 вересня 2012 року були підписані не тими особами, за участі яких приймалось рішення, позивачі просили визнати ордер № 7 від 17 вересня 2012 року, виданий ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на кімнату АДРЕСА_3 та ордер № 8 від 17 вересня 2012 року, виданий ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_4 на кімнату АДРЕСА_4, недійсними; зобов'язати ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_3, виселивши відповідачів з цієї кімнати у кімнату АДРЕСА_2 у будинку АДРЕСА_5; вселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 у кімнату АДРЕСА_1

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2017 року, позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, задоволено. Визнано ордер № 7 від 17 вересня 2012 року, виданий ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на кімнату АДРЕСА_3, та ордер № 8 від 17 вересня 2012 року, виданий ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_4 на кімнату АДРЕСА_4, недійсними. Зобов'язано ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_3, виселивши відповідачів з кімнати АДРЕСА_3 у кімнату АДРЕСА_4. Вселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 у кімнату АДРЕСА_1 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційних скаргах дочірнє підприємство житлово-комунального комплексу "Сихів" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що на підставі ордеру № 60 від 14 вересня 2001 року, виданого ЗАТ ПБО "Львівміськбуд" ОСОБА_2 та членам його сім'ї у сімейному гуртожитку було надано кімнату АДРЕСА_1

На підставі рішення ЗАТ ПБО "Львівміськбуд", протокол № 76 від 29 грудня 2009 року, проведено обмін жилої площі між сторонами згідно з поданими заявами й, відповідно, на ім'я відповідача ОСОБА_8 видано ордер № 7 на право вселення із сім'єю в кількості трьох осіб до кімнати гуртожитку АДРЕСА_1, а ОСОБА_11 видано ордер № 8 на право вселення із сім'єю із чотирьох осіб, а саме: вона та діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, до кімнати АДРЕСА_2 вказаного гуртожитку (т. 1 а.с. 83, 142).

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 вересня 2012 року задоволено позов ДП ЖКК "Сихів" ЗАТ ПБО "Львівміськбуд" до ОСОБА_2 та визнано останнього таким, що втратив право на користування жилим приміщенням в сімейному гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_1 Проте, в подальшому вказане рішення було скасоване ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23 грудня 2013 року.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року позов ДП ЖКК "Сихів" ЗАТ ПБО "Львівміськбуд" до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням в гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4

Відповідно до ст. 129 ЖК України та п. 10 Розділу II Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року (208-86-п) , чинного на час виникнення правовідносин, єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Згідно з п. 19 Розділу ІІІ Примірного положення про гуртожитки мешканцям гуртожитків забороняється, зокрема, самовільно переселятися з одного приміщення в інше. Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в даному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею ордера.

Відповідно до ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей, які не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 06 березня 2014 року ОСОБА_13 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Зазначеним вироком встановлено, що, перебуваючи на посаді директора ДП ЖКК "Сихів", вона склала завідомо неправдивий офіційний документ - довідку № 49 від 15 червня 2012 року з місця проживання про склад сім'ї і прописку, в якій вказала, що в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа - ОСОБА_2, та акт, відповідно до якого ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає з 2011 року та за комунальні послуги не сплачує більше трьох років. ОСОБА_13 підписала вказану довідку та акт від свого імені, а також від імені інших осіб, та завірила документ печаткою ДП ЖКК "Сихів".

Суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), та з урахуванням наведеного вище дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не втратив право на користування кімнатою АДРЕСА_1 і оспорюваними ордерами порушено його житлові права.

Крім того, при проведенні сімей ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та видання оспорюваних ордерів від 17 вересня 2012 року, були порушені майнові права неповнолітніх на той час ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, оскільки зменшення та обмеження їхніх житлових прав, переселення дітей у меншу кімнату, проведено без згоди органів опіки та піклування.

При цьому суди виконали вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), висновків судів не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги дочірнього підприємства житлово-комунального комплексу "Сихів" закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.