Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Карпенко С.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про спонукання надати відповідь на звернення споживача за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 червня 2011 року він отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, до складу якої входять грошові вклади на рахунках, відкритих у Вільногірській філії Жовтоводсько-П'ятихатського відділення публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"). 09 червня 2016 року він звернувся з письмовою заявою до начальника Вільногірської філії Жовтоводсько-П'ятихатського відділення ПАТ "Державний ощадний банк України", в якій просив письмово повідомити його про розмір коштів, з урахуванням процентів, індексації та компенсації, знаходиться на цей час на належних йому рахунках, однак відповіді на звернення не отримав. Вважаючи бездіяльність працівників відповідача протиправною, звернувся до керівника відповідача із відповідною заявою, на яку 15 серпня 2016 року отримав відповідь, де було зазначено, що для отримання інформації йому необхідно звернутися до банку з відповідними документами.

Враховуючи наведене та посилаючись на те, що 31 серпня 2016 року він повторно звернувся до керівника Вільногірської філії Жовтоводсько-П'ятихатського відділення ПАТ "Державний ощадний банк України" з проханням надати йому інформацію про розмір коштів на його банківських вкладах, на що йому усно було відмовлено з посиланням на те, що ці вклади є компенсаційними, а відмова відповідача надати інформацію про розмір коштів на рахунках є протиправною та порушує його права, позивач просив зобов'язати ПАТ "Державний ощадний банк України" надати йому письмову інформацію про розмір коштів на належних йому рахунках та коли він зможе отримати ці кошти.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 20 червня 2011 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, до складу якої входять грошові вклади на рахунках, відкритих у Вільногірській філії Жовтоводсько-П'ятихатського відділення ПАТ "Державний ощадний банк України".

27 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до голови правління ПАТ "Державний ощадний банк України" з письмовою заявою, в якій просив повідомити його, як спадкоємця померлого ОСОБА_3, який розмір коштів, з урахуванням процентів, індексації та компенсації, знаходяться на цей час на належних йому рахунках та коли він зможе забрати грошові кошти.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з ч. 3 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Отже, інформація, яка залишилась у банку після смерті особи також є банківською таємницею.

Пунктом 7.1 інструкції про порядок обліку, зберігання, використання, доступу та розкриття інформації, що містить банківську та комерційну таємницю, затвердженою наказом ВАТ "Ощадбанк" від 25 березня 2008 року № 78, визначено, що письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. ЇЇ підпис має бути засвідчений підписом керівника установи банку, чи особи, яка виконує його обов'язки, та відбитком печатки банку або нотаріально. В разі надходження запиту (дозволу) поштою, і немає змоги здійснити ідентифікацію клієнта, у виконанні запиту слід відмовити з пропозицією безпосередньо звернутися з цим питання до установи банку.

Суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не порушив прав позивача, оскільки надіслані на адресу банку заяви не відповідали вимогам інструкції, якою в своїй діяльності керується банк. При цьому банк роз'яснив ОСОБА_2 його право особисто звернутися до установи банку, або надати нотаріально посвідчений запит (заяву), оскільки запитувана ним інформація містить банківську таємницю.

Посилання касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27 травня 2014 року № 21-163а14 є безпідставним, оскільки у цій постанові викладені відмінні від спірних правовідносин фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), висновків судів не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.