розглянувши у відкритому судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання поруки припиненою за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 листопада 2007 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 008-2900/840-584, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 157 567 доларів США зі сплатою 11,95% річних з кінцевим терміном повернення 10 листопада 2037 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж дня між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 008-2900/840-584-Р/1, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язалась відповідати перед кредитором за виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором.

12 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду б/н до вказаного кредитного договору, якою змінено розміри процентних ставок за кредитним договором та порядок їх сплати і того ж дня з ОСОБА_6 як поручителем укладено договір б/н поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором та додатковою угодою від 12 серпня 2011 року, у якій погоджені нові відсоткові ставки.

Зазначала, що у неї як у поручителя виникає обов'язок виконати зобов'язання ОСОБА_4 лише після отримання вимоги банку про необхідність погашення заборгованості.

Оскільки банк самостійно з її банківського рахунку та без направлення їй як поручителю вимог про погашення заборгованості позичальника із зазначенням розміру заборгованості списував кошти на погашення заборгованості позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором № 008-2900/840-584 від 30 листопада 2007 року, вказані дії банку призводять до збільшення обсягу її відповідальності як поручителя.

Тому просила визнати на підставі ч. 1ст. 559 ЦК України поруку за договором поруки № 008-2900/840-584-Р/1 від 30 листопада 2007 року та договором поруки б/н від 12 серпня 2011 року припиненою.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що умовам договору поруки передбачено право кредитора самостійно списувати з рахунку поручителя кошти на погашення заборгованості боржника за кредитним договором; крім того, самостійне списання коштів з рахунку поручителя не може бути підставою для визнання поруки припиненою.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судами встановлено, що 30 листопада 2007 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 008-2900/840-584, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 157 567 доларів США зі сплатою 11,95% річних з кінцевим терміном повернення 10 листопада 2037 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язувалася відповідати перед кредитором у випадку невиконання боржником усіх його зобов'язань у повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до п. 2.2 договору поруки від 30 листопада 2007 року, укладеного із ОСОБА_3, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги.

У п. 3 договору поруки сторони домовилися, що при порушенні поручителем термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим договором, зокрема, щодо повернення основного боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу) та/або сплати процентів та/або комісій та/або суми штрафних санкцій (неустойки) та/або виконання інших грошових зобов'язань боржника, нарахованих кредитором за основним договором, поручитель доручає кредитору, починаючи з дати прострочення виконання будь-якого із таких зобов'язань, здійснювати на користь кредитора договірне списання коштів поручителя; надане поручителем вищевказане доручення кредитору щодо договірного списання засвідчує право (а не обов'язок кредитора) в порядку договірного списання списувати кошти з рахунків поручителя і не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання ними своїх грошових зобов'язань перед кредитором.

10 липня 2009 року, 15 липня 2009 року та 12 серпня 2011 року між банком та позичальником ОСОБА_4 укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору, які є невід'ємними частинами кредитного договору, за якими до кредитного договору внесені зміни щодо розмірів процентних ставок за кредитним договором та порядку їх сплати, а також, передбачено, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальника є, в тому числі, іпотека нерухомого майна.

У п.п. 2, 4 додаткової угоди б/н від 12 серпня 2011 року сторони підтвердили, що всі види забезпечення, надані кредитору в рахунок забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором шляхом укладення відповідних договорів, зберігають свою чинність та поширюються на нові умови договору. Інші умови договору залишаються без змін і діють у частині, що не суперечить цій додатковій угоді.

Враховуючі внесені зміни до кредитного договору № 008-2900/840-584 від 30 листопада 2007 року, між банком та поручителем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду від 15 липня 2009 року до договору поруки та договір поруки б/н від 12 серпня 2011 року, за якими позивач зобов'язалась відповідати за виконання боржником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору та додаткової угоди б/н від 12 серпня 2011 року, укладених між кредитором і боржником, у повному обсязі (як існуючих на час укладення, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому).

Відповідно до п. 3.1 договору поруки б/н від 12 серпня 2011 року для своєчасного виконання грошових зобов'язань поручителя перед кредитором за цим договором поручитель уповноважує кредитора списувати кошти з рахунків поручителя, в тому числі з рахунків, відкритих поручителем як фізичною особою-підприємцем, у випадках настання термінів сплати грошових зобов'язань боржника перед кредитором у встановленому порядку за договором.

Станом на 27 квітня 2015 року ОСОБА_4 допустив порушення виконання умов кредитного договору та має заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, правильно визначивши характер спірних правовідносин і вірно застосувавши ч. 1 ст. 559 ЦК України,суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди не відбувалось; з поручителем укладено договори про внесення змін до договору поруки в частині зміни обсягу відповідальності, отже судом не встановлено, що банком змінено зобов'язання без згоди поручителя, що збільшило обсяг відповідальності поручителя, тому підстави для задоволення позову про визнання поруки припиненою відсутні.

Посилання позивача, у тому числі у касаційній скарзі, на те, що самовільне списання банком з рахунків поручителя коштів на погашення заборгованості боржника призводять до зміни обсягу відповідальності поручителя без його на це згоди, є безпідставними.

Разом з тим, самовільне списання кредитором коштів з рахунку поручителя, вчинене з порушенням умов договору поруки, може бути підставою для окремого позову, а не для визнання поруки припиненою.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди вірно визначилися з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, у повній мірі з'ясували обставини, які мають значення для вирішення справи,. Тому відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає судові рішення без змін, оскільки встановлено, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.