розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Новоселицької районної державної адміністрації, про відібрання малолітніх дітей та за позовом ОСОБА_6 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Новоселицької районної державної адміністрації, про зміну раніше визначеного місця проживання дітей, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 17 листопада 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона з відповідачем ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26 квітня 2015 року визначено місце проживання дітей разом із матір'ю. Позивачем повторно зареєстровано шлюб та змінено прізвище на "ОСОБА_3". Зазначила, що відповідач відмовляється добровільно виконувати рішення суду, а постановою відділу державної виконавчої служби Новоселицького районного управління юстиції (далі - ВДВС Новоселицького РУЮ) від 25 травня 2015 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з тих підстав, що визначення місця проживання дітей не є примусовим заходом виконання рішення. Таким чином, за захистом своїх прав вона звернулася до суду з цим позовом та просила відібрати малолітніх дітей у відповідача.

У свою чергу ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_3 про зміну раніше визначеного місця проживання дітей, посилаючись на те, що після ухвалення рішення апеляційним судом змінилися обставини, які підлягають врахуванню під час вирішення питання про те, із ким будуть проживати діти. Просив змінити місце проживання малолітніх дітей, визначивши місце проживання їх із батьком за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2016 року вказані цивільні справи об'єднано в одне провадження.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 17 листопада 2016 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано та увалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Вирішено відібрати малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, від батька ОСОБА_6, жителя АДРЕСА_2 та передати матері ОСОБА_3

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення місцевого суду відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після припинення сімейних відносин із квітня 2014 року позивач стала проживати окремо, шлюб між сторонами розірвано. Малолітні діти залишилися проживати з батьком.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб від 05 квітня 2016 року, виданим виконкомом Бочковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області, ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_8, мають спільну дитину.

Згідно з довідкою Новоселицької ОДПІ від 25 квітня 2016 року ОСОБА_3 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець, її валовий дохід за декларацією платника єдиного податку за 2015 рік складає 128 600 грн; заборгованість зі сплати податків відсутня.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 29 квітня 2015 року визначено місце проживання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, із матір'ю ОСОБА_3

Також установлено, що із вказаної дати і станом на теперішній час діти фактично проживають із батьком ОСОБА_6 у с. Драниця Новоселицького району Чернівецької області, де вони перебували з народження.

Постановою ВДВС Новоселицького РУЮ від 25 травня 2015 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з тих підстав, що виконавчий документ не містить зобов'язального характеру та не підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно виходив із недоведеності указаного позову та відсутності підстав, передбачених ст. 161 СК України, для зміни раніше визначеного місця проживання дітей, оскільки не встановлено зміни для цього обставин із 29 квітня 2015 року і станом на час розгляду справи в суді, що б давало підстави для зміни раніше ухваленого судом рішення щодо визначення місця проживання дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. п. 2-5 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог про відібрання малолітніх дітей на підставі ст. 170 СК України, оскільки не надано доказів та не встановлено судом обставин, що ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх обов'язків із виховання дітей, жорстоко поводиться з ними, є хронічним алкоголіком або наркоманом, вдається до будь-яких видів експлуатації дітей, примушує їх до жебракування та бродяжництва, а також не встановлено, що залишення дітей у батька є небезпечним для їх життя, здоров'я і морального виховання.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками місцевого суду, вважаючи їх правильними, законними та обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам ст. 170 СК України та ґрунтуються на всебічно досліджених доказах у справі.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції у частині позову ОСОБА_3, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до ухвалення незаконного рішення; на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, неправильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Зокрема, помилковим є висновок апеляційного суду про задоволення позову ОСОБА_3 про відібрання малолітніх дітей у батька тільки з тих підстав, що останній відмовляється добровільно виконувати вищевказане рішення суду щодо визначення місця проживання дітей із матір'ю, вважаючи таку поведінку протиправною.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 2 ст. 14 ЦПК України установлено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, зазначена позивачем обставина щодо невиконання ОСОБА_6 рішення суду не може бути підставою для відібрання від нього дітей у розумінні ст. 170 СК України, яка є спеціальною для спірних правовідносин, адже регулює порядок відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, проте апеляційний суд помилково її не застосував.

Судом не встановлено обставин, передбачених ст. 170 СК України, які б давали підстави для відібрання дітей від батька.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.