розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, державного акта та договору дарування земельної ділянки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_8 - на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом та просили на підставі ст. ст. 388, 393 ЦК України визнати недійсним та скасувати рішення десятої сесії XXIV скликання Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області від 12 грудня 2003 року № 61 у частині безоплатної передачі ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,13 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державний акт на право власності від 25 травня 2005 року серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_6, на вищезазначену земельну ділянку; визнати недійсним договір дарування від 21 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони отримали у спадщину 41/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,13 га. Однак під час оформлення спадщини нотаріус їм не видала свідоцтва на право на спадщину на присадибну земельну ділянку, на якій знаходиться зазначений будинок, оскільки спадкодавцем за життя не було приватизовано його частину земельної ділянки. При зверненні до Путрівської сільської ради із питанням приватизації 41/50 частини земельної ділянки позивачам стало відомо, що вся земельна ділянка площею 0,13 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, була передана у власність співвласнику 9/50 частини житлового будинку - ОСОБА_6 - на підставі рішення десятої сесії ХХIVскликання Путрівської сільської ради від 12 грудня 2003 року № 61, без врахування прав та інтересів іншого співвласника житлового будинку. Також зазначили, що в 2007 році їхній спадкодавець ОСОБА_9 здійснив прибудову до своєї частини житлового будинку, у зв'язку з чим збільшилась площа будинку, що призвело до перерозподілу часток спільної часткової власності, а саме: право власності ОСОБА_9 становило 41/50 частини; у власності ОСОБА_6 - 9/50 частини з виділенням їй у натурі, у зв'язку з чим останніми було отримано свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Оскільки між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не було визначено в натурі порядок землекористування прибудинковою територією, ОСОБА_6 не була єдиною повноправною власницею житлового будинку АДРЕСА_1, не мала законних підстав отримувати у власність всю земельну ділянку прибудинкової території, тому рішення десятої сесії XXIV скликання Путрівської сільської ради від 12 грудня 2003 року № 61 у частині безоплатної передачі ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,13 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на думку позивачів, є незаконним і підлягає скасуванню, а договір дарування - визнанню недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_8 - просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Судом установлено, що із цим позовом до суду звернулися спадкоємці (дружина та двоє дітей) ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_9 - син ОСОБА_6

ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (мати та син) прийняли спадщину після смерті чоловіка та батька ОСОБА_10, а саме: Ѕ частини жилого будинку з відповідними надвірними спорудами, що знаходиться в с. Путрівка Васильківського району Київської області, що належала померлому на підставі довідки комітету Путрівської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1987 року № 18. На Ѕ частини цього будинку видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Прийнявши спадщину після смерті чоловіка, ОСОБА_6 звернулася до Путрівської сільської ради із заявою про передачу їй безкоштовно земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, загальною площею 0,13 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Київська область.

Рішенням десятої сесії XXIVскликання Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області від 12 грудня 2003 року № 61 ОСОБА_6 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, загальною площею 0,13 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

21 березня 2008 року ОСОБА_6 подарувала зазначену земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_7 згідно з договором дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

24 липня 2013 року позивачі отримали свідоцтва про право на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_9, а саме: по 1/3 частки на кожного із 41/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 у с. Путрівка Васильківського району Київської області, яка належала ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 травня 2007 року Путрівською сільською радою Васильківського району Київської області, з урахуванням 1/12 частки спадщини, від якої відмовилась мати ОСОБА_9 - ОСОБА_6

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав вважати порушеними права позивачів, та їх захисту в обраний ними спосіб.

Зокрема, суд правильно виходив із того, що станом на час реєстрації позивачів (на листопад 2008 року) до вищевказаного житлового будинку спірна земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_7, яка була подарована їй ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_9 на той час був живий і не оспорював рішення ради та державний акт, не оспорював договору дарування земельної ділянки.

У зв'язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки станом на час винесення сільською радою рішення про надання ОСОБА_6 спірної земельної ділянки у власність та видачі державного акта, укладення договору дарування спірної земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, спадкодавець ОСОБА_9 був живий та міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а отже мав змогу відповідно до вимог ст. 393 ЦК України оскаржити відповідне рішення, державний акт та договір дарування, проте не скористався своїм правом, тому на момент смерті йому не належало право користування частиною спірної земельної ділянки, а отже відповідно до ст. 1218 ЦК України таке право не входить до складу спадщини, тому наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта на право власності на землю.

Також суд правильно вважав, що оскільки немає правовстановлюючих документів належності земельної ділянки площею 0,13 га або її частини, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я спадкодавця позивачів, оскільки він такого права за своє життя не набув, тому на момент смерті ОСОБА_9 не належало право користування частиною спірної земельної ділянки, а отже таке право не увійшло до складу спадщини.

Стосовно посилання представника позивачів на той факт, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, на підставі якого здійснювалась приватизація спірної земельної ділянки, ОСОБА_6 володіла земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, тобто зовсім іншою земельною ділянкою, ніж та, яку вона приватизувала, суд із посиланням на ст. 11 ЦПК України зазначив, що відповідних позовних вимог позивачами не заявлялося, заяви про зміну підстав позову чи збільшення позовних вимог у порядку ст. 31 ЦПК України не подавалося.

Позовну вимогу про визнання недійсним вищевказаного договору дарування земельної ділянки від 21 березня 2008 року суд вважав похідною від позовних вимог про скасування рішення про надання земельної ділянки у власність та державного акта на право власності на вищезазначену земельну ділянку, тому також правильно відмовив у її задоволенні.

Відхиляючи апеляційну скаргу позивачів і залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на спростування доводів апеляційної скарги про те, що судом не встановлено чи мав спадкодавець право на отримання частини земельної ділянки як власник будинку для його обслуговування, зазначив, що такі доводи не мають значення для вирішення справи, оскільки таке право у встановленому законодавством порядку не було ним реалізовано, тому не могло перейти у спадок, а наявна реєстрація позивачів у будинку на вирішення цієї справи не впливають.

Під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України враховано висновки й мотиви постановленої у цій справі 08 квітня 2015 року ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою було скасовано попередні судові рішення першої й апеляційної інстанцій про задоволення указаного позову та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 61, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги, а також правильність і законність рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Підстав вважати, що суд вибірково оцінив докази у справі немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Посилання заявників у касаційній скарзі на ст. 106-1 ЗК УРСР (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) не впливає на правильність висновків судів за встановлених вищевказаних обставин справи про те, що спадкодавець ОСОБА_9 не набув за свого життя права на користування частиною спірної земельної ділянки, оскільки таке право у встановленому законодавством порядку не було ним реалізовано, тому на момент смерті йому не належало право користування частиною спірної земельної ділянки, а отже таке право не увійшло до складу спадщини.