розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.), посилаючись на те, що за умовами договору оренди нежитлового приміщення від 20 листопада 2012 року, він передав в оренду ФОП ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 18 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 а останній зобов'язався сплачувати щомісячно орендну плату в розмірі 1 200 грн шляхом готівкового платежу не пізніше 20 числа кожного місяця. Відповідач у повному обсязі фінансові зобов'язання не виконав.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з ФОП ОСОБА_4 борг за договором оренди нежитлового приміщення в розмірі 30 000 грн, пеню за невиконання умов договору в сумі 9 875,47 грн, проценти, передбачені ст. 536 ЦК України в сумі 4 074,73 грн, застосувати відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України: інфляційні нарахування за весь час прострочення в розмірі 15 670,80 грн і 964,50 грн 3% річних, а також

6 000 грн для відшкодування моральної шкоди в примусовому порядку. Позивач також зобов'язати ФОП ОСОБА_4 повернути нежитлове приміщення по АДРЕСА_1

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість по орендній платі в сумі 30 000 грн, 15 670,8 грн інфляційних нарахувань за час прострочення зобов'язання; 964,5 грн

3% річних від простроченої суми боргу, 9 875,47 грн пеню, 4 074,73 грн проценти за безпідставне користування грошовими коштами. Зобов'язано

ФОП ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині позову про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 074,73 грн процентів за безпідставне користування грошовими коштами скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду в частині судового збору змінено, зменшено його розмір до 565,11 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що у період з 20 квітня 2013 року по 1квітня 2015 року відповідач не сплачував орендну плату, тому наступають наслідки передбачені законом та договором.

Скасовуючи рішення місцевого суду в часині стягнення процентів за безпідставне користування грошовими коштами в сумі 4074,73 грн на підставі ст. 536 ЦК України, апеляційний суд виходив із того, що дана норма передбачає право стягувати проценти за користування чужими грошовими коштами лише у випадку, якщо предметом договору були грошові кошти, наприклад за договором позики. До того ж, така плата можлива лише у разі договірних відносин між фізичними особами.У цій справі предметом договору було нежитлове приміщення, передане у строкове платне користування, а однією стороною є фізична особа-підприємець

Дані висновки відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що згідно договору дарування від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 20 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 18 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 строком на три місяці з моменту його передачі.

У п. п. 2.1., 2.2. договору сторони погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 1 200 грн. Орендна плата здійснюється Орендарем шляхом готівкових розрахунків не пізніше 20 числа кожного місяця Відповідно до акту прийому передачі нежитлового приміщення від 20 листопада 2012 року орендодавець ОСОБА_3 передав ФОП ОСОБА_4 наведене вище нежитлове приміщення.

Пунктом 1.4 договору визначено, якщо орендар продовжує користуватися об'єктом оренди після закінчення строку оренди (між сторонами не складено акту повернення орендованого майна орендодавцеві і жодна із сторін не виступала з ініціативою (вимогою) щодо повернення об'єкту оренди) то, за відсутності заперечень орендодавця договір вважається поновленим на тих же умовах на той же термін.

Відповідно до п. 1.6. договору орендар зобов'язується протягом тижня після завершення дії договору повернути, а орендодавець прийнята майно, визначене у пункті 1.1 договору на підставі акту приймання передачі.

За положеннями п. 4.2. договору, за несвоєчасне здійснення розрахунків по орендній платі орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що його дія припиняється внаслідок закінчення строку, на який його укладено.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 759, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що ФОП ОСОБА_4 допустив неналежне виконання умов договору щодо сплати орендної плати, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення ст. ст. 759, 762 ЦК України, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до вірного висновку, що такі кошти підлягають стягненню в судовому порядку з урахуванням штрафних санкцій.

Слід зауважити, що згідно зі ст. 614 ЦК України діє презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання.

Отже, не позивач має доводити вину відповідача, а він має довести свою невинність у порушенні умов договору.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм процесуального права.

Так, заявник посилається на невідповідність позовної заяви вимогам ст. 119 ЦПК України, а саме: відсутність поштових індексів сторін у справі; дати подання позовної заяви; ціни позову; порушення при вирішенні питання про відвід судді, тощо.

Разом із тим порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки під час розгляду справи судами вірно застосованої норми матеріального права, а наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року залишити без змін.