розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача, стягнення заборгованості за депозитним вкладом та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 4 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), посилаючись на те, що за умовами договору банківського вкладу від 6 березня 2014 року, укладеного між нею та ПАТ КБ "Приватбанк", вона передала банку грошові кошти для розміщення на депозитний вклад строком на 3 місяці, до 6 червня 2014 року, в розмірі 23 000 грн, з нарахуванням відсотків в розмірі 18% річних. У судовому порядку з банку на користь позивач стягнуто штрафні санкції за несвоєчасне повернення вкладу: відсотки за користування вкладом за період з 18 серпня 2014 року по 18 травня 2015 року, інфляційні втрати та 3% річних за вказаний період. Після задоволення судом її позову,відповідач безпідставно протягом семи місяців користувався її коштами.

Ураховуючи наведене, просила стягнути з відповідача на її користь недоотримані відсотки за користування вкладом "Стандарт" за період з 18 серпня 2014 року по 18 травня 2015 року в розмірі 4 201,41 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 982,98 грн, 3 % річних в розмірі 625 грн та 20 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 відсотки за користування вкладом за період з 6 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року в сумі 4 201,41 грн, інфляційні втрати за період з 7 червня 2014 рок по 18 серпня 2014 року в сумі 15 982,98 грн та 3 % річних в сумі 625 грн, а всього 20 809,39 грн.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в установлений договором строк вклад позивачу повернуто не було, тому на її користь підлягають стягненню проценти за користування депозитним вкладом, 3% річник та інфляційні витрати, нараховані з 18 серпня 2014 року по 18 травня 2015 року.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 6 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір банківського вкладу, у відповідності до умов якого вкладник передала банку грошові кошти для розміщення на депозитний вклад строком на 3 місяці, до 6 червня 2014 року, в розмірі 23 000 грн, з нарахуванням відсотків в розмірі 18% річних.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області

від 7 листопада 2014 року зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_3 вклад згідно умов договору від 6 березня 2014 року у розмірі 23 000 грн та виплатити відсотки за період з 6 березня 2014 року по 6 червня 2014 року в розмірі 1 035 грн.

Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" виплатити ОСОБА_3 збитки, завдані невиконанням зобов'язань за період з 7 червня 2014 року по 7 серпня 2014 року у розмірі 230 грн інфляційних втрат та 3%річних від суми боргу за вказаний період у розмірі 134,20 грн.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2014 року з ПАТ КБ "Приватбанк" рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" виплатити на користь ОСОБА_3 відсотки за період з 6 березня 2014 року по 6 червня 2014 року в розмірі 1 035 грн, інфляційні втрати та 3%річних від суми боргу за вказаний період у розмірі 230 грн та 134,20 грн скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення.

Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 відсотки за користування вкладом за період з 6 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року у сумі 1 858,56 грн, інфляційні втрати за період з 7 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року у сумі 531 грн, та 3 % річних у сумі 114,21 грн; стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

З виписки від 25 травня 2015 року вбачається, що

19 травня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунок ОСОБА_3 здійснено переказ коштів в сумі 25 533,77 грн.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що після задоволення судом її позову, банк безпідставно не повертав її депозитний вклад та протягом семи місяців користувався її коштами.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами договору банківського вкладу від 6 березня 2014року, укладеного між сторонами, передбачено строк його дії 3 місяці - до 6 червня 2014 року та розмір відсотків, які нараховуються на суму вкладу -18% річних.

Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.

Зазначений висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1891цс16, який в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення ч. 1 ст. 1058 та ст.1061 ЦК України (435-15) у спірних правовідносинах застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним.

Суд безпідставно не застосував норму ст. 1070 ЦК України (435-15) та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Крім того, відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Погоджуючись з розрахунком, наданим позивачем, суд у рішенні не навів відповідні розрахунки, з чого виходив при стягненні коштів.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України на наведене уваги не звернув та прийшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ