розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Кам'янка-Бузька державна нотаріальна контора Львівської області, Жовтанецька сільська рада Кам'янка-Бузького району Львівської області, про визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області

від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 11 серпня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1986 року він проживав у будинку АДРЕСА_1, який відносився до майна колгоспного двору. Членами зазначеного двору були ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який був головою колгоспного двору.

Після смерті ОСОБА_8 у 1990 році, ОСОБА_4 у 1997 році прийняла спадщину, до складу якої увійшов спірний житловий будинок, хоча частка права власності в ньому належить і йому, як члену колгоспного двору.

Зважаючи на те, що він був членом колгоспного двору та мав право на частку в майні, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 3 жовтня 1997 року Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області на ім'я

ОСОБА_9; визнати недійсним та скасувати рішення Кам'янка-Бузького районного виконавчого комітету Львівської області від 20 жовтня 1988 року № 255; скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок від 20 червня 1988 року, видане виконавчим комітетом Жовтанецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області; визнати за ним право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області 3 жовтня 1997 року за № 2237. У задоволенні решти вимог відмовлено за безпідставністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 3 жовтня 1997 року Камянка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент припинення колгоспного двору 15 квітня 1991 року особи, які були членами колгоспного двору, в тому числі позивач, мають право на частку в майні колгоспного двору, що не було враховано державним нотаріусом при видачі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину.

Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що згідно свідоцтва про право власності на будівлі, виданого 1 листопада 1988 року Жовтанецькою сільською радою на підставі рішення Кам'янка-Бузького районного виконавчого комітету від 20 жовтня 1988 року, будинковолодіння АДРЕСА_1 в цілому належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

З витягу з погосподарських книг Жовтанецької сільської ради за 1991-1995 роки вбачається, що в господарстві АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року проживали та були прописані:

ОСОБА_6 (голова двору), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_3 (зять), ОСОБА_7 (внучка), ОСОБА_11 (внучка).

3 жовтня 1997 року Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний будинок після смерті ОСОБА_8

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Жовтанецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, згідно записів в погосподарських книгах Жовтанецької сільської ради за 1986-2015 роки, ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1 з 1 січня 1986 року по даний час.

Встановивши, що господарство, в якому знаходився спірний будинок АДРЕСА_1, відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір, суд прийшов висновку, що особи, які були членами цього двору, мають право на частку в праві сумісної власності на підставі ст. 120 ЦК Української РСР (в редакції від 18 липня 1963 року) відповідно до якої майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності та на підставі ст. 123 ЦК Української РСР (в редакції від 18 липня 1963 року), яка визначає, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Оспорене позивачем свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області 3 жовтня 1997 року.

Згідно з п. п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) 2003 року, до них застосовуються положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) в редакції 1963 року.

Згідно зі ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Пунктом 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (435-15) (2003 року) передбачено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено спадкові відносини ЦК України (435-15) , законами України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" (3425-12) , від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд вимог ст. ст. 71, 75 ЦК Української РСР не врахував та не з'ясував, коли позивач дізнався про порушення його право, не перевірив дотримання позивачем строку позовної давності та не вирішив питання про наслідки його застосування.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає суду касаційної інстанції ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції в силу ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2015 року скасувати справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.