розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної фіскальної служби, прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, за касаційними скаргами: представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2008 року вона зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності. З 30 вересня 2010 року по 24 листопада 2010 року співробітниками Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі - ДПІ) проводилась планова перевірка з питань дотримання нею податкового та іншого законодавства за період діяльності з 01 червня 2009 року по 30 червня 2010 року. За результатами цієї перевірки ДПІ 23 грудня 2010 року склало 2 податкових повідомлення-рішення на 1 393 319 грн. 20 коп. та на 3 560 568 грн. Рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року, яке набрало законної сили, визнано неправомірними та скасовані зазначені податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2010 року.

Постановою слідчого Державної податкової адміністрації в Одеській області від 11 березня 2011 року порушено кримінальну справу відносно неї за ст. 212 КК України. 17 березня 2011 року накладено арешт на її грошові кошти у банківських установах, а 18 та 21 березня 2011 року проведені обшуки за місцем проживання та місцем проживання матері. 20 березня 2011 року її затримали, а 24 березня 2011 року їй обрано запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. При цьому вона сплатила до державного бюджету 3 770 031 грн. 12 коп. та 37 700 грн. 31 коп. комісійної винагороди банку.

Постановою слідчого від 25 березня 2011 року було прийнято рішення про повернення вилученої м'ясної продукції, однак повністю товар повернуто 06 квітня 2011 року після сплати 221 862 грн. 60 коп. за послуги товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" та 2 108 грн. 89 коп. за послуги банка. Крім того, вона вимушена була сплатити ТОВ "Істейт Інвест" за виконання навантажувальних робіт у розмірі 20 760 гривень та комісійну винагороду банку у розмірі 192 грн. 80 коп. При цьому, після отримання товару від ТОВ "Істейт Інвест", нею виявлено нестачу товару на суму 52 422 грн. 35 коп.

Постановою слідчого від 27 травня 2011 року її притягнуто як обвинувачену за ч. 3 ст. 212 КК України.

Таким чином, з червня 2011 року по березень 2014 року кримінальна справа, порушена стосовно неї, знаходилась у провадженні органів досудового слідства та суду.

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 14 січня 2014 року, який набрав законної сили, ОСОБА_3 виправдано у зв'язку із відсутністю у її діях складу злочину.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій слідчих органів їй завдана матеріальна та моральна шкода, ОСОБА_3 просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 343 230 грн. 75 коп. на відшкодування матеріальної і 500 тис. гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 252 883 грн. 89 коп., моральну шкоду в розмірі 150 тис. грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення 37 700 грн. 31 коп. та 225 грн. скасовано. Стягнуто з Держави Україна шляхом списання Державним казначейством України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 37 700 грн. 31 коп. і 225 грн. на відшкодування витрат у вигляді інших витрат. У задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, сплачених за зберігання товару, організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат на сплату комісійної винагороди банку і за проведення експертизи, вартості недоотриманого товару на суму 305 305 грн. 44 коп. відмовлено.

В частині стягнення моральної шкоди рішення місцевого суду змінено. Стягнуто з Держави Україна шляхом списання Державним казначейством України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 70 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволення позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 37 925 грн. 31 коп. та моральної шкоди у розмірі 70 тис. грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, які вказували на відсутність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, що їй інкримінується, були відомі слідчому та прокурору ще під час складання обвинувального акту, проте останні їх проігнорували та здійснювали дії з метою приховання безпідставного притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності. При цьому неправомірні дії органів досудового розслідування, зокрема: порушення кримінального провадження до закінчення судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 23 жовтня 2012 року; проведення чисельних обшуків; накладення арештів на грошові кошти і майно та передання його на зберігання іншій особі; недоотримання вилученого майна, завдали позивачеві майнової шкоди та призвели до душевних страждань.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив із того, що грошові кошти у розмірі 3 770 031 грн. 12 коп. були перераховані позивачкою до Державного бюджету під тиском досудового розслідування із погрозами застосування до неї та членів її сім'ї кримінально-процесуальних санкцій, тому комісія у розмірі 37 700 грн. 31 коп., сплачена нею банку за перерахування цих коштів підлягає відшкодуванню. При цьому матеріальна шкода за зберігання товару, за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат на сплату комісійної винагороди банка і за проведення експертизи вартості недоотриманого товару не підлягає відшкодування, оскільки її поніс суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5, а не фізична особа (позивач у даній справі).

Крім того, змінюючи рішення суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд врахував глибину душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості, а також розмір одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, до яких вірно застосовано норми матеріального права, а поданим сторонами доказам надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судами встановлено, що 11 березня 2011 року слідчим ДПА в Одеській області була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 212 КК України. 24 березня 2011 року вона, на вимогу слідчого, сплатила на користь державного бюджету грошові кошти у загальній сумі 3 770 031 грн. 12 коп. У зв'язку із перерахуванням зазначених коштів на користь держави, вона також сплатити комісію за послуги банка на загальну суму 37 700 грн. 31 коп.

Після порушення кримінальної справи і проведення відповідних слідчих дій (обшуків, накладення арештів на майно, виїмки товару, затримання) позивачка 15 квітня 2011 року звернулася за консультацією до лікаря психотерапевта у зв'язку із тим, що у неї виникло почуття тривоги, страху, безсоння та думки про суїцид. За консультацію позивачка сплатила 225 грн.

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 14 січня 2014 року, що набрав законної сили, ОСОБА_3 виправдано у зв'язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

При цьому, вироком встановлено, що сплату неіснуючого боргу перед державою у сумі 3 770 031 грн. 12 коп., ОСОБА_3, як фізична особа, сплатила у зв'язку із застосуванням до неї морального та фізичного тиску органами досудового розслідування, із погрозами у випадку відмови визнати вину й сплатити неіснуючі збитки застосувати до неї та членів її родини кримінально-процесуальні санкції. Сплата зазначених коштів була здійснена позивачкою лише з єдиною метою звільнитись з-під варти (а.с.84).

Після сплати зазначених коштів позивачку було звільнено з-під варти. При цьому при перерахуванні коштів вона змушена була оплатити комісію банку, яка склала 37 700 грн. 31 коп.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що наведена комісія банку є завданою їй майновою шкодою, а також просила стягнути на її користь: 210 889 грн. 44 коп., які сплачені за зберігання вилученого товару й 2 108 грн. 09 коп. комісії банку; 20 952 грн. 80 коп. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт щодо вилученого 18 березня 2011 року товару; 10 973 грн. 16 коп. за послуги зберігання вилученого товару; 52 422 грн. 35 коп. вартість товару, який було вилучено і який не повернуто на вказану суму; 7 959 грн. 60 коп. витрат за проведення експертизи у кримінальній справі, а також, посилаючись на завдання їй моральної шкоди на суму 500 тис. грн.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_3 незаконно перебувала під слідством і судом з 11 березня 2011 року по 13 березня 2014 року, тому згідно положення ст. 23 ЦК України ст. ст. 3, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду", визначивши розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством та судом на момент відшкодування, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши надані докази душевних страждань та моральних переживань, вірно визначив розмір моральної шкоди.

Стягуючи майнову шкоду, апеляційний суд вірно виходив із положень ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 2, 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду" та правильно врахував подані позивачем докази й преюдиційні висновки в цій частині визначив вказану суму (ч. 4 ст. 61 ЦПК України).

У зв'язку з наведеним доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо заниження розміру моральної шкоди й доводи касаційних скарг Державної казначейської служби України та Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області щодо безпідставності стягнення моральної та майнової шкоди не відповідають вимогам закону.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_3 про незаконність відмови апеляційного суду у відшкодуванні заявленої майнової шкоди безпідставні, оскільки у повному обсязі вони не доведені й така шкода не знаходиться у причинному зв'язку з постановленням виправдувального вироку та діями правоохоронних органів. У подальшому при доведеності така шкода може бути відшкодована в іншому, передбаченому законом, порядку та у спосіб, визначений законом. Це стосується і вимог про відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням товару.

Доводи касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про те, що апеляційним судом порушено порядок відшкодування майнової шкоди, передбаченої ст. 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду", п. п. 11, 12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, безпідставні, оскільки у даній справі саме суд, а не інший орган, розглянув кримінальну справу і постановив виправдувальний вирок. За таких умов якраз і суд визначає розмір майнової шкоди.

Посилання цієї касаційної скарги на те, що ОСОБА_3 шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини у справі, що унеможливлює відшкодування шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК України), безпідставні, оскільки такі обставини відповідачами не доведені і судом при розгляді як кримінальної справи, так і цієї справи, не встановлені. При цьому суд враховує й те, що саме на органи слідства покладено обов'язок всебічного, повного й об'єктивного розслідування обставин кримінального правопорушення.

Інші доводи касаційних скарг на законність рішення апеляційного суду не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України).

Отже, апеляційний суд вірно визначився із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.