розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррейл Лоджистікс" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнень остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у сумі 3 846 957 грн 92 коп., 81 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та витрати зі сплати судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррейл Лоджистікс" (далі - ТОВ "Укррейл Лоджистікс"). 19 січня 2015 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак не проведено повний розрахунок при звільненні. На його неодноразові звернення до керівництва відповідача про виплату належних розрахункових сум позивач не отримав відповіді. Таким чином, вважає, що йому завдано моральної шкоди, яка виражається в душевних та фізичних стражданнях, приниженні честі та гідності, порушенні звичного способу життя і нормальних життєвих зв'язків, що унеможливлює продовження активного громадського життя, порушенні відносини з оточуючими людьми, та інші негативні наслідки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, передбачених ст. 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, оскільки відсутня вина відповідача у невиплаті заробітної плати позивачу.

Зокрема, суд вважав, що грошові кошти позивачу були своєчасно нараховані та передані із реєстром для їх зарахування Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") на особовий банківський рахунок позивача. Технічна помилка в особовому рахунку відповідно до укладеного між відповідачем та банком договору про надання послуг від 02 грудня 2011 року № 13247006, повинна була бути виявлена під час зарахування коштів на особовий рахунок, та вказані кошти повинні були протягом 3 днів бути повернуті відповідачу із зазначенням у меморіальному ордері причин повернення. Оскільки цього не було зроблено ПАТ "ПУМБ", а позивач також не повідомив про відсутність коштів на його рахунку, у відповідача існували законні підстави вважати, що кошти вчасно були зараховані на особистий рахунок саме позивача.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Усупереч вищевикладеному суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, не обговорив питання про залучення до участі у справі ПАТ "ПУМБ" із належним оформленням цієї процесуальної дії, адже висновки судів фактично стосуються прав та обов'язків останнього.

Разом із тим по суті вирішеного спору колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За встановлених обставин про те, що бухгалтерією ТОВ "Укррейл Лоджистікс" було складено платіжну відомість нарахування заробітної плати від 30 жовтня 2014 року № 48 із зазначенням прізвища, імені та по батькові ОСОБА_3, однак замість рахунку ОСОБА_3 було вказано рахунок іншого працівника - ОСОБА_5 (згідно з доводами касаційної скарги ОСОБА_5 - генеральний директор ТОВ "Укррейл Лоджистікс"), на який і було перераховано вказану суму у розмірі 25 098 грн 10 коп. у той же день, 30 жовтня 2014 року, у суду не було підстав для висновків про відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати позивачу.

Існування між відповідачем і банком договірних відносин, згідно з якими за висновками суду ПАТ "ПУМБ" повинно було виявити помилку під час зарахування коштів на особовий рахунок, та вказані кошти повинні були протягом 3 днів бути повернуті відповідачу із зазначення у меморіальному ордері причин повернення, проте банк цього не зробив, лежить в іншій площині правовідносин, ніж ті, які виникли у цій справі за позовом колишнього працівника про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, і такі обставини не можуть бути безумовною підставою для відмови в задоволенні вказаних позовних вимог, без встановлення всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на підставі як окремо досліджених доказів у справі, так і в їх взаємозв'язку.

Оскільки суд першої інстанції усупереч вимогам ст. ст. 212- 215 ЦПК України порушив норми процесуального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, у результаті чого не встановив достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.