розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловола Сергія Миколайовича про визнання права власності на майно в порядку спадкування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2016 року,

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що згідно з довідкою ЖБК "Дніпровець-2" від 23 листопада 1992 року власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7, яка 14 травня 1991 року склала заповіт, за яким все своє майно заповіла сину - ОСОБА_8, який, в свою чергу, 13 серпня 2014 року заповів йому квартиру АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_8

(26 серпня 2014 року) він звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті останнього, проте, отримав відмову, оскільки після смерті ОСОБА_7 її син - ОСОБА_8 не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а тому вважається таким, що її не прийняв.

Посилаючись на те, що ОСОБА_8 складено заповіт на його ім'я, просив суд визнати останнього таким, що прийняв спадщину; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, позовні вимоги - задоволено частково.

Визнано право власності в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині - відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції до апеляційного суду не оскаржувалося, а тому не переглядається в касаційному порядку.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_8 не прийняв спадщину (квартиру АДРЕСА_2) після смерті ОСОБА_7 шляхом подачі відповідної заяви або фактичного прийняття у зв'язку з постійним проживанням із спадкодавцем на час її відкриття, а тому вірно вважав, що у нього відсутнє право на отримання її у спадщину, у зв'язку з чим висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині є законним та обгрунтованим.

Разом з тим, встановивши, що ОСОБА_8 на праві володіння та користування належала квартира АДРЕСА_1, на яку ним складено заповіт на ім'я позивача, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за останнім права власності на неї у порядку спадкування за заповітом.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2016 року залишити без змін.