розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради в особі Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самовільного будівництва, за касаційними скаргами Миколаївської міської ради в особі Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2016 року,

У серпні 2009 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідачами було здійснено самочинне будівництво з облаштуванням підвального приміщення та мансарди на місці знесених квартир АДРЕСА_3. При здійсненні зазначених робіт відповідачами також була самовільно зайнята земельна ділянка, яка належить територіальній громаді міста. За вчинення зазначених дій ОСОБА_3 була притягнута до адміністративної відповідальності та на її ім'я видано припис про припинення будівельних робіт. Вважаючи, що відповідачі допустили порушення положень чинного законодавства України, позивач, який неодноразово змінював позовні вимоги, остаточно просив суд зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 62 кв. м у дворі загального користування по

АДРЕСА_3 шляхом знесення самовільно побудованих споруд та житлової мансарди зазначених квартир.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

У касаційних скаргах Миколаївська міська ради в особі Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять скасувати рішення апеляційного, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред'явлено неналежним позивачем - Адміністрацією Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, тоді як належним позивачем є Миколаївська міська рада.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на недоведеність позовних вимог.

Висновок апеляційного суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що ОСОБА_3 є власником квартир АДРЕСА_2.

Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 12 грудня 2008 року.

Розпорядженням адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27 березня 2008 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво нежитлової прибудови до квартири № 14 розміром 7,20х4,20 та нежитлової квартири № 15 розміром 2,5х3,8, збільшення веранди на 2,5х1,5 та перепланування зазначених квартир по АДРЕСА_3.

З листа заступника голови адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 16 грудня 2008 року вбачається, що на підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_3 було фактично повністю знесено частину житлового будинку, де були розташовані квартири № 14, 15, 16 та здійснено нове будівництво з улаштуванням підвального та мансардного поверхів.

Зазначене будівництво було здійснено без затвердженого управлінням містобудування та архітектури робочого проекту та дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області на виконання будівельних робіт, у зв'язку з чим ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Розпорядженням адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 3 березня 2009 року скасовано розпорядження адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27 березня 2008 року про надання відповідачам дозволу на будівництво прибудов до квартир.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 січня 2015 року розпорядження адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 3 березня 2009 року скасовано.

За будинком № АДРЕСА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 5 жовтня 1977 року закріплена земельна ділянка площею 2 075 кв. м. Земельна ділянка за даною адресою належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Миколаївська міська рада.

З матеріалів технічної інвентаризації вбачається самочинне будівництво: у квартирі № 14, при цьому самовільно зайнято 43 кв. м земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста; у квартирі № 15 та самовільно зайнято 7 кв. м земельної ділянки; у квартирі № 16 та самовільно зайнято 12 кв. м земельної ділянки.

Звертаючись до суду з даним позовом про зобов'язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 62 кв. м у дворі загального користування по АДРЕСА_3 шляхом знесення самовільно побудованих прибудов до квартир № № 14, 15, 16 та житлової мансарди другого поверху над зазначеними квартирами Миколаївська міська рада посилалася на те, що земля під зазначене будівництво відповідачам не виділялася, дана земля належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Миколаївська міська рада і відсутність затвердженого управлінням містобудування та архітектури робочий проекту такого будівництва та дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області на виконання будівельних робіт.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч. 1 ст. 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту ст. 376 ЦК України в поєднанні з положеннями ст. ст. 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 травня 2016 року № 14, проведеної в рамках цієї справи вбачається, що самочинно збудована ОСОБА_3 та ОСОБА_10 нежитлова прибудова має площу забудови - 55,64 кв. м, а з врахуванням раніше існуючих сеней, що були знесені під час проведення реконструкції складає 44,14 кв. м, що на 0,65 кв. м більше площі, на яку надано дозвіл під забудову розпорядженням Адміністрації Центрального району м. Миколаєва від 27 березня 2008 року. Тобто, самочинне захоплення земельної ділянки складає 0,65 кв. м.

Зі змісту експертного дослідження та пояснень експерта ОСОБА_11 у суді апеляційної інстанції вбачається, що вищевикладені розрахунки були ним зроблені, виходячи з площі земельних ділянок, на яких були розташовані квартири відповідачів до їх перебудови, а також відомостей, що містяться в акті комісійного обстеження забудови ОСОБА_10 щодо встановлення лінійних розмірів цієї забудови, складеного 18 вересня 2015 року комісією за участю осіб, які оскаржують судові рішення тавідомостей, що містяться у довідці ММБТІ від 18 вересня 2015 року щодо результатів вищевказаного обміру.

Щодо наявності порушень будівельних норм самовільним будівництвом відповідачів та їх істотності, експерт дійшов висновку, що надбудоване приміщення мансарди (мансардного поверху) над квартирами № 14,15,16; побудовані нежитлові прибудови 1 поверху до квартир 14,15,16; проведений ремонт та реконструкція підвалу під АДРЕСА_2 з технічної точки зору в цілому відповідають вимогам ДБН, але в той же час при будівництві вищезазначених об'єктів в частині складання, оформлення та погодження дозвільної документації на здійснення будівництва забудовниками ОСОБА_12 та ОСОБА_10, порушені вимоги: Закону України від "Про планування та забудову територій" (1699-14) ; ДБН А.3.1-5-96 "Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва" затверджені наказом Держкоммістобудування України від 3 квітня 1996 року № 49 і введені в дію 1 вересня 1996 року зокрема, п. п. 1.2, 1.3, 1.17,3.3; Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10 грудня 2001 року № 219 (z0004-02) зокрема розділу 7; "Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", затверджене наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 5 грудня 2000 року № 273 (z0945-00) .

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 ст. 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з'ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з'ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

Апеляційним судом установлено, що при здійсненні відповідачами реконструкції без належним чином оформлених і погоджених дозвільних документів та проектної документації ними порушено окремі норми діючого законодавства та державних будівельних норм.

Проте ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на етапі підготовки до проведення будівельних робіт, були отримані наступні документи: дозвіл на забудову у вигляді розпорядження адміністрації Центрального району м. Миколаєва від 27 березня 2008 року, погодження Центрального районного відділу ГУ МНС України в Миколаївської області від 23 липня 2008 року, Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27 січня 2014 року (стосовно відведення земельної ділянки), погодження експлуатуючої установи ТОВ "Соборне-1" від 14 серпня 2008 року. Погодження на будівництво мансарди з сусідами (власниками квартир) № № 12, 13 та на прибудову з власниками квартир № № 2, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 18, 21.

Встановивши відсутність істотного порушення відповідачами будівельних норм і правил, що впливає на міцність і безпечність зробленого будівництва, а також того, що допущені відповідачами порушення суперечать суспільним інтересам, перешкоджає громадським і приватним інтересам на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок та неможливість перебудови нерухомості відповідно до державних правил та санітарних норм, або того, що відповідачі відмовляються від такої перебудови, що є обов'язковою умовою для знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил, у тому числі за відсутності проекту, апеляційний суд прийшов вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для покладення на відповідачів обов'язку звільнити земельну ділянку загальною площею 62 кв. м у дворі загального користування по

АДРЕСА_3 шляхом знесення самовільно побудованих прибудов до квартир № № 14, 15, 16 та житлової мансарди другого поверху над зазначеними квартирами.

Висновок апеляційного суду узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеними в постанові № 6-129цс17 від 19 квітня 2017 року, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Доводи касаційних скарг висновок суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.