розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 грудня 2013 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його бабуся - ОСОБА_11, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1, за якою спадкоємцями першої черги стали її діти: ОСОБА_12, яка фактично прийняла спадщину та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_13, а також її онуки - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9

Позивач вказував, що під час розгляду Харківським районним судом Харківської області справи за позовом ОСОБА_5 до нього про визнання недійсними та скасування рішень Безлюдівської селищної ради, скасування державних актів на право власності, йому стало відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було отримане ОСОБА_5 28 грудня 2013 року і посвідчено Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, згідно з яким відповідач став власником 1/8 частки спірного домоволодіння.

Позивач вказував, що ОСОБА_12, як спадкоємець першої черги, фактично прийняла спадщину, а інші спадкоємці не зверталися із заявами про прийняття спадщини, у зв'язку із чим ОСОБА_12 була єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину після померлої у 1996 році ОСОБА_11

Посилаючись на вказане вище та вважаючи незаконним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було отримане ОСОБА_5 28 грудня 2013 року, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 28 грудня 2013 року за реєстровим № 3-1316 на ім'я ОСОБА_5, яка складається з 1/8 житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель і споруд, які розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, недійсним.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_5 та Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_5 нотаріусом були порушені вимоги діючого на час відкриття спадщини законодавства, а тому наявні підстави для визнання цього свідоцтва недійсним.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 61, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, керуючись ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, виходив з того, щоправо на спадщину у позивача ОСОБА_4 є похідним від прийняття спадщини донькою ОСОБА_11 - його матір'ю ОСОБА_12, однак доказів на підтвердження її намірів чи факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_11 позивачем під час розгляду справи не надано.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку, що помилка нотаріуса при видачі свідоцтва та посилання на норми ЦК України (435-15) в редакції 2003 року, а не норми законодавства, яке діяло на час відкриття спадщини, не є підставою для визнання свідоцтва про право власності недійсним, оскільки порядок виправлення технічних помилок нотаріусом передбачений п. 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №-18/5 (z0152-94) та п. 1 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №-296/5 (z0282-12) , п.6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом міністерства юстиції України 22 грудня 2010 року №-3252/5 (v3252323-10) .

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до незгоди заявників з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ