Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про захист прав споживачів за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року,

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 04 лютого 2016 року о 05 год. 45 хв. на автостанцію "Тарутине" прибув автобус, номерний знак НОМЕР_1, який відправлявся за маршрутом "Малий - Ярославець -1 - Одеса АС "АВ Привоз", перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.). Водій ОСОБА_4 повідомив, що вартість маршруту складає 90 грн. Після сплати за проїзд за нього та сина у розмірі 180 грн., він звернувся до водія з проханням надати йому та сину два належним чином заповнених квитка, однак водій в брутальній формі відмовив, зазначивши, що в квитках немає печатки. Після тривалої сварки з водієм, останній видав позивачу одного квитка АКМС № 200121 з відривом 210-220 кілометровою зоною до початку руху автобуса та одного квитка АКМС № 200126 з відривом 170-180 кілометровою зоною його сину по приїзду автобуса до м. Одесу. Позивач зазначив, що оскільки відповідно до паспорту маршруту "Малий - Ярославець -1 - Одеса АС "АВ Привоз" відстань від смт. Тарутине до м. Одеса становить 176 кілометрів, що визначається в квитках 170-180 кілометровою зоною, та вартість проїзду становить 75,70 грн., тобто водій ошукав його на двох квитках на 28,60 грн., крім того, порушив вимоги продажу квитка, а саме видав одного квитка не до початку руху, а після прибуття на кінцеву зупинку. Більш того, зазначив, що на інших маршрутах перевізника ФОП ОСОБА_3, зокрема, маршруті Тарутине - Березине взагалі відсутні квитки та в салоні зазначеного автобусу відсутня інформація щодо вартості проїзду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача 28,60 грн. та визнати порушення відповідачем п.п. 16 п. 147 "Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (176-97-п) , щодо недотримання вимог продажу квитків.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано порушення ФОП ОСОБА_3 п.п. 16 п. 147 "Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (176-97-п) щодо недотримання вимог продажу квитків. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3на користь ОСОБА_2 28,60 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що відповідно до ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку України від 23 грудня 2011 року серії АГ № 592057 ФОП ОСОБА_3 має право на внутрішні перевезення пасажирів автобусами і міжнародні перевезення пасажирів автобусами.

Водієм маршруту "Малий - Ярославець -1 - Одеса АС "АВ Привоз" цього перевізника працює ОСОБА_4

04 лютого 2016 року о 05 год. 45 хв. ОСОБА_2 зі своїм сином сіли до автобусу, який відправлявся за маршрутом "Малий - Ярославець -1 - Одеса АС "АВ Привоз", перевізник ФОП ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що після сплати за проїзд за нього та сина у розмірі 180 грн., він звернувся до водія з проханням надати йому та сину два належним чином заповнених квитка, однак водій в брутальній формі відмовив, проте в подальшому, до початку руху автобуса, видав позивачу один квиток з відривом 210-220 кілометровою, на якому було зазначено вартість проїзду 88,65 грн., а після прибуття до м. Одеси видав іще один квиток 200126 з відривом 170-180 кілометровою зоною із зазначенням вартості проїзду у розмірі 75,70 грн.

Розпорядженням № 4 від 31 січня 2016 року ФОП ОСОБА_3 "Про переоцінку квитків" у зв'язку з подорожчанням паливно-мастильних матеріалів, запчастин, загальновиробничих затрат підприємства було проведено перерахунок тарифів на міжміські перевезення, та переоцінено залишки білетів типу ІІ (міжміські) до повного їх використання, зокрема білети вартістю 75,70 гривень перераховано у 90,38 гривень ( а.с. 48).

На квитках, виданих позивачеві міститься інформація про вартість квитка, яка складає в одному квитку з відривом 210-220 кілометровою зоною - 88,65 грн., в іншому квитку з відривом 170-180 кілометровою зоною - 75,70 грн. При цьому інформації про переоцінку квитки не містять.

Відповідач не довів належним і допустимими доказами того, що позивачеві до початку руху автобуса було повідомлено про зазначене вище розпорядження ФОП ОСОБА_3 про підвищення вартості проїзду.

Крім того, постановою адміністративної комісії при Тарутинській селищній раді від 15 березня 2016 року ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 155-2 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 34 грн. за те, що 04 лютого 2016 року о 06:00 годині останній, являючись водієм автобусу ФОП ОСОБА_3 за маршрутом "Малий - Ярославець -1 - Одеса АС "АВ Привоз", ошукав покупців перебільшивши встановлені тарифи на послуги перевезення пасажирів ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що водій ОСОБА_4 ошукав пасажирів автобуса, у тому числі й позивача, завдавши йому шкоди на суму 28,60 грн. та протиправно не видав квиток до початку руху автобуса. При цьому, оскільки ОСОБА_7 перебуває у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_3 та під час перевезення позивача виконував службові обов'язки, тому шкода підлягає стягненню із роботодавця - ФОП ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем неправильно обрано спосіб судового захисту порушених прав (ст. 16 ЦК України), зокрема визнання порушення перевізником п.п. 16п. 147 "Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (176-97-п) , щодо недотримання вимог продажу квитків, відхиляються колегією суддів, оскільки законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-32цс13 від 12 червня 2013 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.