Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Карпенко С.О.,

Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу автомобіля, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати автомобіль у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність автомобіль марки Toyota Auris, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 10 березня 2014 року та державної реєстрації автомобіля за позивачем проведено не було, так як розраховували це зробити пізніше. 11 березня 2014 року на підтвердження повноважень щодо розпорядження автомобілем відповідач видав нотаріально посвідчену довіреність на право розпоряджатися автомобілем. 20 квітня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про розшук майна боржника, зокрема, зазначеного вище автомобіля, який належить боржнику ОСОБА_3 21 травня 2015 року на трасі Київ-Харків працівниками міліції затримано даний автомобіль та складено акт з тимчасового затримання транспортного засобу. На даний час позивач є власником автомобіля на підставі договору купівлі-продажу та дійсної довіреності, проте у зв'язку із тим, що автомобіль не було зареєстровано в органах державної автомобільної інспекції, він формально залишається у власності відповідача. Крім того, транспортний засіб знаходиться під арештом на підставі постанови державного виконавця, а тому він не може належним чином зареєструвати автомобіль.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати договір від 10 березня 2014 року купівлі-продажу автомобіля Toyota Auris, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, дійсним; визнати за ним право власності на цей автомобіль.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 10 березня 2014 року автомобіля марки Toyota Auris, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, дійсним. Визнано право власності на автомобіль марки Toyota Auris, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, за ОСОБА_2 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 10 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу автомобіля, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати автомобіль у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність автомобіль марки Toyota Auris, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 10 березня 2014 року та державної реєстрації автомобіля за позивачем не проведено. 11 березня 2014 року ОСОБА_3 видав позивачеві нотаріально посвідчену довіреність на право розпоряджатися автомобілем.

20 квітня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про розшук майна боржника, зокрема, зазначеного вище автомобіля, який належить боржнику ОСОБА_3 21 травня 2015 року на трасі Київ-Харків працівниками міліції затримано даний автомобіль та складено акт з тимчасового затримання транспортного засобу.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що спірний автомобіль знаходиться під арештом на підставі постанови державного виконавця, а тому він не може належним чином зареєструвати право власності на нього.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, правильно застосувавши положення ст. ст. 34, 35 ЦПК України, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що до участі у справі в якості третьої особи при вирішенні спору про визнання договору дійсним та права власності на автомобіль не залучено публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк", хоча рішенням суду у даній справі порушуються його права як кредитора ОСОБА_3, який має право на задоволення своїх вимог за рахунок спірного автомобіля. При цьому на стадії апеляційного розгляду залучення третіх осіб не передбачено процесуальним законодавством.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень касаційного суду (ст. 335 ЦПК України), висновків апеляційного суду не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_4, відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.