Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Кафідової О.В.,

Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, приватний нотаріус Красноармійського міського нотаріального округу Єрмакович Наталія Борисівна, про визнання договору дарування квартири недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 07 квітня 2014 року по теперішній час на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції перебуває виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_3 на її користь матеріальної шкоди в розмірі 33 889,83 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 тис. грн., заподіяних злочином. 02 квітня 2015 року ОСОБА_3 досяг повноліття та за постановою державного виконавця від 08 червня 2015 року набув статусу боржника замість ОСОБА_6 В результаті бездіяльності державного виконавця, боржник ОСОБА_3 під час виконавчих дій 06 квітня 2015 року подарував належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 Враховуючи, що позивач є стягувачем у виконавчому провадженні за виконавчими листами, що видані 20 березня 2014 року про стягнення зі ОСОБА_3 на її користь вказаних сум, тому вважає, що вона є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено правочином, який вчинив ОСОБА_3, здійснивши відчуження наявного у нього майна під час примусового виконання рішення суду, на яке можливо звернути стягнення.

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати договір дарування від 06 квітня 2015 року недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану вище квартиру.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року № 6-232цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела, що волевиявлення ОСОБА_3 при укладанні договору дарування не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Разом з тим, доводи касаційної скарги про фіктивність правочину не обґрунтовані, оскільки не були предметом судового розгляду (ст. ст. 11, 303 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.