розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс-КР", Державне підприємство "Криворіжтеплоцентраль", про вселення, встановлення порядку користування житлом та укладення окремих договорів найму,за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимоги просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, що йому та відповідачам на праві спільної часткової власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 Відповідачі у вказаній квартирі не проживають протягом більше 10 років та мають інше місце проживання. Також відповідачі не сплачують комунальні рахунки, у зв'язку із чим йому доводиться нести тягар з утримання квартири самостійно. Також зазначив про його неодноразові звернення до відповідачів з метою добровільного урегулювання даного спору, проте його вимоги залишились проігнорованими.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про вселення, встановлення порядку користування житлом, укладення окремих договорів найму, в якому просили вселити їх до спірної квартири, визначити наступний порядок користування квартирою: виділити ОСОБА_6 у користування житлову кімнату № 2 площею 17,0 кв. м; коридор № 1 площею 4,3 кв. м, кухню № 3 площею 5,8 кв. м, вбиральню № 4 площею 2,5 кв. м залишити у загальному користуванні; а також зобов'язати третіх осіб ТОВ "Житлосервіс-КР" та ДП "Криворізька теплоцентраль" укласти з ОСОБА_6, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 окремі договори на обслуговування спірного житлового приміщення.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що вони разом з відповідачем є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 Кожному з них належить по 1/3 частки вищезазначеної квартири. У зв'язку із неодноразовим застосуванням фізичної сили ОСОБА_6 в 1996 році позивачі змушені були піти жити до матері позивача ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3. Вони неодноразово намагалися мирним шляхом вселитися до належної їм на праві часткової власності квартири, однак відповідач чинить їм перешкоди, не пускає їх до квартири. Платити за нараховані на них, як зареєстрованих осіб в квартирі, комунальні послуги вони не мають можливості, оскільки всі квитанції видаються на ім'я ОСОБА_6 і вони не можуть довести, що платежі зроблені саме ними. Крім того, комунальні організації не бажають виділяти їм окремі рахунки.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 березня 2016 року первинний позов ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року, зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_4

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору в розмірі 243 грн 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірну квартиру, оскільки вони позбавлені на даний час права користуватись кожен своєю 1/3 часткою квартири АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.