Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1. Крім неї, у цьому будинку зареєстровані її сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, невістка - ОСОБА_3, а також онуки: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Проживання з невісткою в одному будинку стало зовсім нестерпним, так як остання агресивно ставиться до неї, постійно вчиняє сварки, ображає її нецензурними словами, виганяє з будинку, наносить побої, перешкоджає у користуванні будинком, господарськими спорудами, побутовою технікою та речами повсякденного вжитку, чинить перешкоди у спілкуванні з її синами, онуками та сусідами, не впускаючи їх до будинку, проганяє з подвір'я, ображає нецензурними словами. Така поведінка відповідачки призвела до погіршення стану її здоров'я, а саме через постійні стреси та душевні хвилювання у неї піднімається артеріальний тиск, виникли проблеми із серцем. З приводу неправомірних дій відповідачки вона неодноразово зверталася із заявами до голови Вехньострутинської сільської ради та до працівників Рожнятівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України, за результатами розгляду яких до відповідачки були вжиті передбачені законом заходи впливу. На даний час відповідачка тимчасово проживає в іншому місці, однак часто навідується до неї та продовжує обзивати, чим порушує її право на вільне користування приватною власністю.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила виселити відповідача із житлового будинку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстраційного обліку в ньому.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 26 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 Дане рішення є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстрації у належному ОСОБА_2 житловому будинку.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1. Крім неї, у цьому будинку зареєстровані її сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, невістка - ОСОБА_3, а також онуки: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилалася на те, що її невістка, ОСОБА_3 агресивно ставиться до неї, постійно вчиняє сварки, ображає її нецензурними словами, виганяє з будинку, наносить побої, перешкоджає у користуванні будинком, господарськими спорудами, побутовою технікою та речами повсякденного вжитку, чинить перешкоди у спілкуванні з її синами, онуками та сусідами. З приводу неправомірних дій відповідачки вона неодноразово зверталася із заявами до голови Вехньострутинської сільської ради та до працівників Рожнятівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України, за результатами розгляду яких до відповідачки були вжиті передбачені законом заходи впливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, правильно застосувавши положення ст. 116 ЖК України, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення відповідачкою протиправних дій щодо позивачки та які саме дії вона вчиняла, коли і які саме до неї вживались заходи громадського впливу та чи були вони безрезультатними.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), висновків апеляційного суду не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.