розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрицька АльонаПавлівна, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 14 липня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти у розмірі 89 200 доларів США. Того ж дня сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1. Після закінчення будівництва, 14 січня 2010 року, до договору іпотеки були внесені зміни і предметом іпотеки вказано квартиру АДРЕСА_2. 05 січня 2012 року між ними була укладена додаткова угода до кредитного договору, якою збільшено суму кредиту без видачі кредитних коштів та змінено строк його погашення.

Посилаючись на те, що договір іпотеки був укладений раніше, ніж видано кредитні кошти, тобто забезпечував неіснуючі зобов'язання, а також на те, що на момент внесення 14 січня 2010 року відомостей про зміну предмета іпотеки не було виключено відомості про первісну іпотеку та не отримано згоди на наступну іпотеку, ОСОБА_2 просив визнати договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 1054, ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судами встановлено, що 14 липня 2008 року між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 89 200 доларів США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_1. Після закінчення будівництва, 14 січня 2010 року, до договору іпотеки були внесені зміни і предметом іпотеки вказано квартиру АДРЕСА_2.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що договір іпотеки був укладений раніше, ніж видано кредитні кошти, тобто забезпечував неіснуючі зобов'язання, а також на те, що на момент внесення 14 січня 2010 року відомостей про зміну предмета іпотеки не було виключено відомості про первісну іпотеку та не отримано згоди на наступну іпотеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2013 року, що набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитних договорів та договору іпотеки недійсними було встановлено, що кредитні договори від 14 липня 2008 року, договір іпотеки від 14 липня 2008 року та доповнення до них, а також кредитний договорів від 05 січня 2012 року та договір іпотеки від 05 січня 2012 року не є пов'язаними між собою, не випливають один з одного та не стосуються одного предмету та умов.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2014 року, що набрало законної сили, у справі за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суди, правильно застосувавши наведені вище положення матеріального закону на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що кредитний договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами, а не з моменту оформленням заявки на видачу готівки про отримання ОСОБА_2 кредитних коштів. При цьому відповідачем не наведено належних та допустимих доказів того, що кредитний договір від 05 січня 2012 року був підписаний після договору іпотеки.

Крім того суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_2 на неотримання згоди первісного іпотекодержателя на наступну іпотеку, оскільки в даному випадку іпотекодержателем є одна й та сама особа - ОСОБА_2

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року залишити без змін.