розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 січня 2017 року,

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 01 вересня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Renault-Fluence, номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням та автомобіля марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у страховій компанії "ТАС" (далі - СК "ТАС"). Постановою Суворівського районного суду м. Херсона від 17 лютого 2014 року ОСОБА_5 визнано винним у ДТП. У результаті ДТП автомобілю позивача було завдано механічні пошкодження на суму 110 615 грн. 54 коп., яку відповідач добровільно відшкодовувати відмовився. При цьому СК "ТАС" виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 50 тис. грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 60 615 грн. 54 коп. та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 48 492 грн. 43 коп. та моральну шкоду у розмірі 800 грн. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди 60 615 грн. 54 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що вересня 2013 року сталася ДТП за участю автомобіля марки Renault-Fluence, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у СК "ТАС".

У результаті ДТП автомобілю ОСОБА_2 було завдано механічні пошкодження на суму 110 615 грн. 54 коп. При цьому СК "ТАС" виплатила ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 50 тис. грн.

Постановою Суворівського районного суду м. Херсона від 17 лютого 2014 року ОСОБА_5 визнано винним у ДТП.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що відповідач відмовився добровільно відшкодувати йому матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Той хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З системного аналізу наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що страхова компанія відшкодовує потерпілому вартість матеріального збитку в межах ліміту відповідальності, а винний у ДТП - різницю між страховим відшкодуванням (матеріальним збитком) та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про доведеність вини відповідача у заподіянні позивачу матеріальної та моральної шкоди, а тому обґрунтовано стягнув із нього різницю між заподіяною шкодою та страховим відшкодуванням, проведеним СК "ТАС". При визначенні розміру моральної шкоди апеляційним судом враховано обставини завдання шкоди, ступінь вини відповідача, ступінь та характер порушення способу життя позивача.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), і на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,