Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Умнової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 12 січня 2014 року по 18 серпня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 17 серпня 2000 року № 2021 та відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 17 жовтня 2000 року, ОСОБА_3 у приватну власність була передана земельна ділянка площею 0,1399 га по АДРЕСА_1, з якої 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а 0,0399 га для ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_5 визнано право власності на житловий будинок літ. "А-2", житловою площею 77,3 кв. м, літню кухню літ. "Б" цегляну, сарай літ. "Ж" цегляний, вбиральню літ. "З" цегляну, огородження № І-3, споруду літ. "В", що розташовані на зазначеній вище земельній ділянці розміром 0,1000 га. Право власності на будинок зареєстровано за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України та на те, що вона набула право власності на житловий будинок, для обслуговування якого передавалася спірна земельна ділянка, ОСОБА_4 просила припинити право власності відповідача на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_2 та визнати право власності на зазначену земельну ділянку за нею.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_4 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності на зазначену земельну ділянку площею 0,1000 га.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що з 12 січня 2014 року по 18 серпня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 17 серпня 2000 року № 2021 та відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 17 жовтня 2000 року, ОСОБА_3 у приватну власність була передана земельна ділянка площею 0,1399 га по АДРЕСА_1, з якої 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а 0,0399 га для ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_5 визнано право власності на житловий будинок літ. "А-2", житловою площею 77,3 кв. м, літню кухню літ. "Б" цегляну, сарай літ. "Ж" цегляний, вбиральню літ. "З" цегляну, огородження № І-3, споруду літ. "В", що розташовані на зазначеній вище земельній ділянці площею 0,1000 га. Право власності на будинок зареєстровано за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на вказану земельну ділянку площею 0,1000 га, апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця земельна ділянка 30 січня 2008 року була передана в іпотеку відповідно до договору іпотеки, укладеного ОСОБА_3 з публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк").

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року в рахунок погашення кредитної заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" звернуто стягнення на предмет іпотеки та відповідно до договору купівлі-продажу від 12 листопада 2016 року продано товариству з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг".

При цьому ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" не були залучені до участі у справі судом першої інстанцій, хоча районний суд вирішив питання про їхні права, а на стадії апеляційного розгляду таке залучення відповідно до процесуального закону неможливе.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), висновків апеляційного суду не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,