розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа: приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Пашковський Я. А. про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки недійсним. На обґрунтування позовних вимог посилала на те, що 20 квітня 2017 року між нею та відповідачем було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку належний їй на підставі договору дарування від 6 листопада 2001 року трикімнатний жилий будинок по АДРЕСА_1 Житомирської області загальною площею 64 кв. м. Зазначеним договором іпотеки було забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором № ZRSWGA00000146 від 20 квітня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк".

Посилаючись на те, що договір іпотеки від 20 квітня 2007 року укладено без дозволу органу опіки та піклування, оскільки у житловому будинку, який є предметом договору, були зареєстровані її неповнолітні діти - ОСОБА_5, 2001 року народження, ОСОБА_6, 2002 року народження, просила задовольнити позов.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійним договір іпотеки, укладений 20 квітня 2007 року, між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського нотаріального округу Пашковським Я. А., зареєстрований у реєстрі за № 877.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 551 грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір іпотеки є недійсним з підстав недотримання при його укладенні вимог ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України та ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" від 02 червня 2005 року.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вирішуючи справу за позовом в інтересах дітей про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції не врахував недобросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваного договору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що відповідно до ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належить добросовісність. Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України у справі 6-384цс15 від 30 вересня 2015 року, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору вправі очікувати від нього таких дій.

Мотивуючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на рішення апеляційного суду Житомирської області від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору іпотеки недійсним, яким встановлено, що станом на 20 квітня 2007 року у житловому будинку, який є предметом договору іпотеки, були зареєстровані та проживали неповнолітні діти позивачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Зазначене рішення апеляційного суду набрало законної сили, тому ця обставина в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягала доказуванню у справі, яка переглядалася в апеляційному порядку.

Відхиляючи доводи ОСОБА_4 по суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійним за позовом батьків, які зловживають своїм правом законного представника дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством та які застосовуються органами опіки та піклування.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ