Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Висоцької В.С.,

Іваненко Ю.Г.,

Ситнік О.М.,

Карпенко С.О.,

Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі - КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго"), у якому зазначав, що з 18 вересня 2012 року він працював у КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" на посаді начальника управління безпеки, з якої наказом КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" від 03 серпня 2015 року № 332-к його було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить запис у трудовій книжці. Вважав звільнення незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства з наступних підстав: при звільненні з роботи було порушено вимоги ст. ст. 40, 42 КЗпП України, оскільки при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України не враховано переваги на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки ті, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню. При вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації. Однак з моменту попередження позивача про наступне звільнення і станом на день звільнення - 03 серпня 2015 року йому не було запропоновано роботи на підприємстві, на яку він міг би погодитись, хоча з 02 липня 2015 року вже діяв новий штатний розпис. Безліч працівників підприємства були залишені на роботі та переведені на аналогічні посади, при цьому роботодавцем не враховувались, ні стаж роботи за спеціальністю, ні продуктивність праці, ні інші критерії, передбачені ст. 42 КЗпП України. Зокрема не враховано, що позивач має великий досвід роботи в галузі безпеки, тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві, вищу освіту відповідного напрямку, досвід роботи на різних посадах, у тому числі на керівних посадах. Зазначав, що роботодавцем при звільненні грубо порушені вимоги ст. ст. 21, 22, 32, 47, 116 КЗпП України, оскільки відповідно до ст. ст. 21, 22 вказаного Закону роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. При зміні систем та розмірів оплати праці у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, введення нових або зміні чинних умов оплати праці у бік погіршення, роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше, ніж за два місяці до їх запровадження, однак всупереч вищезазначеним законодавчим актам та умовам колективного договору, роботодавцем в односторонньому порядку, без згоди позивача, безпідставно припинено нарахування та виплата премій, передбачених умовами колективного договору, а тому з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати незаконним наказ № 332-к від 03 серпня 2015 року, поновити його на роботі на посаді начальника служби безпеки КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" з 03 серпня 2015 року, стягнути з КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" 125 421 грн 59 коп. з яких: 48 425 грн 84 коп. - невиплачена заробітна плата з урахуванням премій та відпускних; 1 233 грн 75 коп. - невиплачена вихідна допомога; 25 332 грн 47 коп. - компенсація за час затримки розрахунку; 50 429 грн 53 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що з 18 вересня 2012 року ОСОБА_6 працював у КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" на посаді начальника управління безпеки.

Наказом від 03 серпня 2015 року № 332-к ОСОБА_6 звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наказом від 05 травня 2015 року № 150-к працівників КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" попереджено про майбутнє звільнення із займаних посад за п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема і позивача, про що свідчить його підпис у додатку № 6 до наказу від 05 травня 2015 року № 150-к.

Крім того, 08 травня 2015 року ОСОБА_6 був попереджений про наступне звільнення у зв'язку зі змінами у штатному розписі, на підставі наказу від 28 квітня 2015 року № 130, згідно з яким передбачалося скорочення посади начальника управління безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Наказом від 01 липня 2015 року № 217, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та структурі підприємства, з метою раціонального використання праці працівників, удосконаленням організації праці та переглядом функціональних обов'язків, затверджено нову організаційну структуру підприємства і з 02 липня 2015 року введено в дію новий штатний розпис.

Вказаним штатним розписом передбачено виведення зі структури підприємства управління безпеки, у тому числі і скорочення посади начальника управління.

Відповідно ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди керувалися тим, що при звільненні позивача з роботи норми чинного законодавства не були порушені, оскільки займана ним посада скорочена, управління, у якому він працював, ліквідовано, тому у відповідача не було підстав для з'ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі. Крім того, на підприємстві не існує управління безпеки та відсутня посада начальника управляння безпеки. Від інших посад, які були запропоновані позивачу, останній відмовився і при звільненні, розрахунок з ним проведено в повному обсязі.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до актів від 30 червня 2015 року № 12 та від 03 серпня 2015 року ОСОБА_6 офіційно запропонували вакансії, що є вільними по підприємству, від яких останній відмовився, що посвідчено його особистим підписом та підписами членів комісії.

Проте із акта від 03 серпня 2015 року № 12 вбачається, що ОСОБА_6 погодився лише на посаду заступника генерального директора.

Протоколом № 15 засідання профспілкового комітету КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" від 30 червня 2015 року встановлено, що на засіданні профкому розглянуто подання в.о. генерального директора підприємства від 12 червня 2015 року про попередню згоду на розірвання трудового договору з працівниками підприємства, які є членами профспілки, і профком надав згоду на звільнення працівників підприємства, у тому числі і ОСОБА_6, за скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Перед затвердженням нового штатного розпису по підприємству проведена значна робота по визначенню посад, які підлягають скороченню, попереджено працівників. Так, відповідно до інформаційної довідки від 19 жовтня 2015 року № 03/1789 у період проведення заходів по скороченню штату працівників на підприємстві звільнено 120 працівників, ліквідовано ряд підрозділів, у тому числі управління безпеки, в якому працював ОСОБА_6

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Враховуючи викладене, суди зробили правильний висновок, що проведення змін в організації виробництва та структурі підприємства, порядок попередження про звільнення та згода профкому стосовно ОСОБА_6 були проведені у повній відповідності до вимог чинного трудового законодавства, а тому керівником підприємства, яким видав наказ від 03 серпня 2015 року № 332-к, вимоги закону були дотримані. Займана позивачем посада є скорочена, від запропонованих посад останній відмовився і підприємство не могло запропонувати всіх наявних вакантних посад, які б відповідали його кваліфікаційному рівню.

Також суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення невиплаченої премії, вихідної допомоги та компенсації за час затримки розрахунку, оскільки виплата премії регламентується додатком № 12 до колективного договору - Положенням про преміювання працівників КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" за основні результати господарської діяльності.

Зокрема, п. 1.4 вказаного Положення визначено, що розмір премії за основні результати господарської діяльності, при виконанні показників та умов преміювання, встановлюється в розмірах згідно з додатком № 1.

Відповідно до вказаного додатку № 1 у Переліку показники для виплати премії за основні результати господарської діяльності - показники для виплати премії співробітникам управління безпеки відсутні.

Таким чином, у колективному договорі, зокрема у Положенні про преміювання, не передбачено виплату премії за роботу працівникам управління безпеки і, відповідно, виплата премії не була передбачена і позивачу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 337, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.