розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сестринівської сільської ради Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що після смерті матері (ІНФОРМАЦІЯ_3 року) відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 та земельної частки (пай), розміром 3,68 в умовних кадастрових гектарах, що перебуває у власності СБК ім. Грушевського с. Сестринівка Козятинського району Вінницької області.

На день смерті матері позивач був неповнолітнім, а тому прийняв спадщину, однак у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у нотаріуса, через що змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9, а саме: на земельну частку (пай), розміром 3,68 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 92 801 грн 10 коп. із земель колективної власності СБК ім. Грушевського с. Сестринівка Козятинського району Вінницької області та права власності на житловий будинок з погосподарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено те, що позивач оформити свої спадкові права на житловий будинок і земельну частку (пай) та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не може, тому що на житловий будинок та земельну частку (пай) відсутні правовстановлюючі документи, про що свідчать роз'яснення нотаріуса щодо оформлення спадщини.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла мати позивача ОСОБА_9, яка на день смерті проживала у АДРЕСА_3

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне їй майно: земельну частку (пай) площею 3,68 умовних гектарів на території Сестринівської сільської ради та житловий будинок АДРЕСА_4 що підтверджується довідкою Сестринівської сільської ради від 19 серпня 2015 року № 200, витягом з технічної документації по паюванню земель колективної власності про вартість земельної частки (пай) та її розмір в умовних кадастрових гектарах від 21 жовтня 2014 року, технічним паспортом на будинок, у якому зазначена примітка, що згідно з довідкою Сестринівської сільської ради від 05 листопада 2015 року № 786, яка видана згідно із записом в погосподарській книзі № 3, користувачем житлового будинку є ОСОБА_9

Як вбачається з матеріалів справи на час відкриття спадщини позивач був неповнолітнім (16 років), навчався у Сестринській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів та проживав за адресою: АДРЕСА_5 разом з покійною нині матір'ю, після смерті якої залишався проживати у будинку та доглядав за господарством.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , згідно з якими цей ЦК (1618-15) застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України (435-15) може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України (435-15) 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР (1540-06) .

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) .

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати:

1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) , Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України (435-15) та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, Законом України "Про власність" (697-12) , Законом України від 07 грудня 1990 року (533-12) № 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат" (3377-08) , постановою Ради Міністрів Української PCP від 11 березня 1985 року № 105 (105-85-п) "Про порядок обліку житлового фонду в Українській PCP", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженою наказом Міністра юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (v45_5323-75) , Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 (105-85-п) у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) , передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP реєстрацію будинків із обслуговуючими будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP провадили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих рад депутатів трудящих.

Об'єктами реєстрації були будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером на вулиці, провулку, площі. Реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу Української PCP, що належали місцевим радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність згідно із наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) .

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 року № 150 (150-95-п) "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" були прийняті Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (z0031-96) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056 (z0031-96) . Правила встановлювали порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

До об'єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, площі, провулку; нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); квартири в багатоквартирних будинках.

Відповідно до п. 4.1. зазначених Правил оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводилось із видачею свідоцтва про право власності: фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна; власникам спільних будівель, які на законних підставах здійснили перебудову, прибудову, внаслідок чого змінились належні їм частки; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески та в інших випадках.

Правила втратили чинність на підставі наказу Держархітектури від 09 грудня 1986 року № 121 (z0399-98) .

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року № 192 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно" (192-98-п) , прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 09 грудня 1986 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1986 року за № 399/2839 (z0399-98) .

Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 (z0209-02) у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (z0157-02) .

Крім того, при розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суди попередніх інстанцій вищевикладеного не врахували, належним чином не встановили обставин, що мають значення для справи, не перевірили фактичні та правові підстави виникнення права власності на будинок та земельну ділянку (пай), не перевірили наявності постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не вирішили питання про витребування спадкової справи.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.