розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Бориславської міської ради, третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бориславської міської ради, про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 звернулися до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_4 звернулася 08 грудня 2004 року з заявою до Бориславської міської ради про закріплення за нею та її сім'єю (двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_8, ОСОБА_6.) неприватизованої квартири, у якій ніхто не проживав і не був прописаний. Ця квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і складається з однієї кімнати площею 13,6 кв. м та кухні 8,8 кв. м без побутових умов і з відключеним газопостачанням.

Оскільки попередній квартиронаймач згаданої квартири помер і квартира не була успадкована, вона з двома неповнолітніми дітьми вселилася у цю квартиру. Такий свій вчинок вона неодноразово пояснювала представникам Бориславської міської ради неможливістю свого проживання разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2, у квартирі своєї матері ОСОБА_9 з тієї причини, що у цій квартирі, площею 22,6 кв. м, проживало 3 сім'ї, загальною кількістю 8 чоловік. Її неповнолітні діти були позбавлені найелементарніших побутових умов.

На неодноразові звернення позивача, а також звернення Бориславської міської громадської жіночої організації "Горлиця" від 03 червня 2008 року Бориславська міська рада, зокрема відділ у справах сім'ї та молоді, ніяк не реагували, а тільки вимагали її виселення з квартири, пояснюючи це самовільним вселенням.

Не приймалось до уваги те, що вона разом зі своїми двома неповнолітніми дітьми не має іншого житлового приміщення, в якому могла б проживати. Також не враховано, що вона в складі сім'ї, разом зі своєю матір'ю перебуває на квартирному обліку, як багатодітна сім'я.

Позивач зазначила, що 12 вересня 2007 року інспектором з житлових питань Бориславської міської ради її сім'ї для переселення було запропоновано квартиру АДРЕСА_3 Вона не погодитись на цю пропозицію, оскільки це житло було абсолютно непридатним для життя: стіни були уражені грибком, відсутній фундамент, підлога прогнила, під підлогою постійно збирались поверхневі води, було відсутнє будь-яке енергопостачання, висота кімнат до 2-х метрів. Оскільки її донька ОСОБА_6 хворіє на астматичний бронхіт, то проживання в таких умовах є абсолютно для неї неприйнятним.

Мати позивача ОСОБА_9 неодноразово зверталась до Виконавчого комітету Бориславської міської ради щодо вирішення питання про надання житлової площі їй для проживання у м. Бориславі.

Представники місцевих органів виконавчої влади неодноразово запевняли позивача, що питання надання житлової площі буде вирішуватись і їм буде надано житло на пільгових умовах. Однак минали роки і нічого не змінювалось, вони отримували лише відписки.

До того ж з 19 лютого 1987 року їхня сім'я перебуває на квартирному обліку при Виконавчому комітеті Бориславської міської ради та на підставі п. 13 "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умови" і вони користуються правом першочергового одержання житлової площі черга № 246, пільгова черга № 78 (станом на 2008 рік).

На даний час позивач провела ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1.

Власником даної квартири є виконком Бориславської міської ради.

У зв'язку з чим, позивачі просили суд визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 22,4 кв. м, яка складається з однієї кімнати площею 13,6 кв. м та кухні, 8,8 кв. м на підставі ст. 344 ЦК України.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6до Виконавчого комітету Бориславської міської ради, третя особа на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Бориславської міської ради про визнання за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 22,4 кв. м, яка складається з однієї кімнати площею 13,6 кв. м та кухні 8,8 кв. м відмовлено.

Судові витрати в сумі 552 грн 82 коп. прийнято на рахунок держави.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 просять скасувати судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачі не є особами, які добросовісно заволоділи чужим майном і продовжують відкрито, безперервно володіти спірною квартирою протягом 10 років.

Доводи касаційної скарги про те, що справа була розглянута формально, не взято до уваги того, що відповідач фактично погодився з тим, що має зобов'язання перед позивачами, якими прийнято всі міри для отримання житла не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову на підставі ст. 344 ЦК України.

Як убачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_1 належить до житлового фонду Бориславської міської ради.

Позивач ОСОБА_4 разом з двома неповнолітніми дітьми восени 2004 року самовільно вселилася в спірну квартиру і рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року вони були виселені із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Виконавчого комітету Бориславської міської ради від 31 жовтня 2008 року № 430 повернуто без виконання виконавчий лист Бориславського міського суду Львівської області, виданий 05 червня 2006 року, на підставі рішення цього ж суду від 28 листопада 2005 про виселення ОСОБА_4 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з житлового приміщення АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

На даний час у спірній квартирі проживають позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_4 та неповнолітня донька позивачів ОСОБА_6 зареєстровані в АДРЕСА_2

Позивач ОСОБА_5, який був зареєстрований в АДРЕСА_4 знявся з реєстрації для реєстрації в АДРЕСА_5

Відповідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як роз'яснено у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 (v0005740-14) "Про судову практику про захист права власності та інших речових прав", при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто володілець не повинен був та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали б найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Таким чином, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий. Тобто право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Оскільки беззаперечно встановлено, що відповідачі заселившись, фактично заволоділи чужою квартирою, яка належить до житлового фонду Бориславської міської ради Львівської області та перебуває на балансі Комунального підприємства "ЖЕК № 3", знали про відсутність у них підстав для набуття права власності на спірну квартиру.

Факт звернення ОСОБА_4 та членів її сім'ї з заявами до Бориславської міської ради про надання їм житла та перебування їх на квартирному обліку як таких, що потребують поліпшення житлових умов, а також звернення з заявами до відповідача закріплення за позивачами спірної квартири не робить їх добросовісними володільцями і не дає права самовільно зайнявши спірну квартиру володіти користуватися та розпоряджатися ним, обмеживши власника відповідача у справі володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою, яка йому належить і про порушення прав яких останній заявляв та намагався виселити позивач разом з її дітьми без надання іншого житлового приміщення.

З урахуванням вищенаведеного, суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили і оцінили обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.