розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Інституту народознавства Національної академії наук України, третя особа - директор Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_7, про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за касаційною скаргою Інституту народознавства Національної академії наук України на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернулася з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що вона працювала в Інституті народознавства Національної академії наук України з 1991 року на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії та художнього промислу (далі - МЕХП).

До своїх обов'язків відносилась чесно і добросовісно.

Згідно із наказом від 10 лютого 2015 року № 10-К її попереджено про заплановане вивільнення з 13 квітня 2015 року у зв'язку з ліквідацією посади провідного зберігача фондів МЕХП. Адміністрацією інституту їй запропоновано переведення на посаду доглядача, від якої вона відмовилась.

Наказом від 15 квітня 2015 року № 33-К вона звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 15 квітня 2015 року.

Вважає звільнення з роботи незаконним, проведеним з порушенням норм чинного трудового законодавства України, упередженим ставленням до неї зі сторони відповідача. Звільнена з даної посади вдруге.

У зв'язку з чим просила суд скасувати наказ від 15 квітня 2015 року № 33-К як незаконний, поновити її на роботі, стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ № 33-К від 15 квітня 2015 року як незаконний.

Поновлено ОСОБА_6 на роботі в Інституті народознавства НАН України на посаді провідного зберігача фондів МЕХП.

Стягнуто з Інституту народознавства НАН України на користь ОСОБА_6 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу 25 318 грн 52 коп.

Стягнуто з Інституту народознавства НАН України на користь ОСОБА_6 1 000 моральної шкоди.

Стягнуто з Інституту народознавства НАН України на користь держави 243,60 грн судового збору.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року доповнено рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Інституту народознавства Національної академії наук України, третя особа - директор Інституту народознавства Національної академії наук України ОСОБА_7, про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, абзацом в його резолютивній частині наступного змісту:

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_6 та стягнення на користь її користь середньомісячного заробітку в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року в частині стягнення середнього заробітку змінено та стягнуто з Інституту народознавства Національної академії наук України в користь ОСОБА_6 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу 15 103 грн 83 коп.

В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі Інститут народознавства НАН України просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не дотримано вимог законодавства при звільненні ОСОБА_6

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу від 10 лютого 2015 року № 10-К ОСОБА_6 попереджено про заплановане вивільнення з 13 квітня 2015 року у зв'язку з ліквідацією посади провідного зберігача фондів МЕХП.

Наказом від 15 квітня 2015 року № 33-К її звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку із скороченням чисельності.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, зазначених у п. 19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (з наступними змінами та доповненнями), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

На підставі ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Так, суди попередніх інстанцій задовольняючи частково позовні вимоги виходили з того, що відповідач повинен був попередньо погодити з Львівською регіональною організацією профспілки працівників НАН України, членом якої є позивач, питання щодо розірвання з нею трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпПУ.

Доказів звернення відповідача до Львівської регіональної організації профспілки працівників НАН України для отримання попередньої згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_6 суду не надано.

Крім того, відповідачем не було надано належних доказів, що підтверджують зміни в організації виробництва та праці, зокрема, наказ про скорочення штату, що свідчить про недодержання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також, суди виходячи із наданої довідки про заробітну плату ОСОБА_6, дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 15 квітня 2015 року по 23 лютого 2016 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" і Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2006 року № 100 (100-95-п) з наступними змінами, згідно з яким заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за два місяці, що передували звільненню.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Інституту народознавства Національної академії наук України відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.