розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити певні дії; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні, стягнення грошової компенсації, визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2014 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 жовтня 2001 року вона та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбали у власність, у рівних частках кожний, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 яке складається з господарських будівель. Проте спільне користування вказаним майном неможливо, оскільки відповідач чинить їй перешкоди в користуванні майном, займає особисто всі приміщення, згоду на встановлення порядку користування спірним майном не надає.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд виділити їй в натурі у власність 1/2 частку нежитлових приміщень, що знаходяться за вищевказаною адресою, зобов'язати відповідача звільнити виділену їй частину нежитлових приміщень від сторонніх речей та не чинити їй перешкоди у користуванні цим майном.

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні. Зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2001 року йому та ОСОБА_3 у рівних частках на праві власності належить нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 Проте відповідач належне їй майно не утримує, спільне володіння та користування майном є неможливим через різні погляди на підприємницьку діяльність.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, посилаючись на ст. 365 ЦК України, просив суд припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частку будівлі по АДРЕСА_1 присудити на користь відповідача грошову компенсацію за належну їй 1/2 частку будівлі в розмірі пропорційно відповідної частки від суми коштів, що становить ринкову вартість нерухомого майна та визнати за ним право власності на 1/2 частку будівлі, що належала ОСОБА_3

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 вересня 2013 року зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 23 вересня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Розділено нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Виділено на праві власності ОСОБА_3 52/100 частки нежитлового приміщення за вказаною адресою, всього по комплексу на 52/100 часток приміщень загальної площі 230,0 кв. м, як показано в графічному додатку № 2 до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 13 червня 2014 року Науково-дослідної лабораторії судових експертиз червоним кольором.

Виділено на праві власності ОСОБА_4 48/100 частки нежитлового приміщення за вказаною вище адресою, всього по комплексу на 48/100 частки приміщень загальної площі 220,1 кв. м, як показано в графічному додатку № 2 до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 13 червня 2014 року Науково-дослідної лабораторії судових експертиз синім кольором.

Для забезпечення ізольованого користування нежитловими приміщеннями, які виділяються співвласникам у власність у комплексі будівель зобов'язано ОСОБА_3 провести за власний рахунок ремонтно-будівельні роботи: між приміщеннями 8 площею 20,7 кв. м будівлі літ. А та 1 площею 15,2 кв. м будівлі літ. В демонтувати дверний блок з подальшим його закладанням; між приміщеннями 8 площею 20,7 кв. м будівлі літ. А та 2 площею 14,8 кв. м будівлі літ. В демонтувати дверний блок з подальшим його закладанням; між приміщеннями 1 площею 15,2 кв. м будівлі літ. В та 2 площею 14,8 кв. м цієї ж будівлі пробити дверний проріз з подальшим встановленням дверного блоку; між приміщеннями 2 площею 14,8 кв. м будівлі літ. В та 3 площею 24,2 кв. м цієї ж будівлі пробити дверний проріз з подальшим встановленням дверного блоку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 6 979 грн 44 коп.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у вчиненні права власності та користуванні 52/100 частками комплексу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити виділену ОСОБА_3 частину комплексу нежитлових приміщень від сторонніх речей.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, виходив із того, що спірне майно можливо поділити в натурі, ОСОБА_3 не згодна на отримання компенсації вартості її частки, бажає особисто користуватись належним їй на праві власності майном, використовувати його в підприємницькій діяльності, тому, врахувавши висновки експертів комплексної експертизи та додаткової експертизи, поділив нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши також, що висновки експертів комплексної експертизи та додаткової експертизи достатньо обґрунтовані, узгоджуються з матеріалами справи і не викликають сумнівів в їх правильності, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вказаного клопотання про призначення повторної експертизи у справі.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 3 жовтня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках кожному на праві приватної спільної часткової власності належить нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 Згідно з договором купівлі-продажу вказане приміщення складається з: господарського блоку літ. А загальною площею 136,1 кв. м, складу літ. Б, господарського блоку літ. В, гаража літ. Г, сарая літ. Д, Е, огорожі NN1, та розташоване на земельній ділянці площею 2 000 кв. м.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової комплексної оціночно-будівельної будівельно-технічної експертизи від 28 січня 2014 року відповідно до діючих методичних рекомендацій можливість розподілу визначається індивідуально для кожних груп приміщень/будівель та споруд, зокрема: за технічним станом приміщень/будівель та споруд, який характеризується як добрий, задовільний та незадовільний (за умови незадовільного стану зазначається необхідність виконання ремонтно-будівельних робіт, які повинні передувати роботам по переобладнанню та переплануванню приміщень); за можливості забезпечити приміщення/будівлю необхідними інженерними комунікаціями у відповідності до функціонального призначення; за можливості влаштування кількості евакуаційних виходів у відповідності до вимог чинної нормативної документації.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом із тим суди на вказані положення закону уваги не звернули і відмовили в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про проведення повторної експертизи, який посилався на те, що висновки попередньої експертизи, згідно з якими було визначено ринкову вартість комплексу нежитлових будівель в розмірі 348 972 грн та вказано по можливість розподілу за ідентичним функціональним призначенням та без збереження функціонального призначення приміщень комплексу будівель як в ідеальних частках, так і з відхиленням від них, є необґрунтованими, тобто такими, що не підтверджуються та не ґрунтуються на дослідницькій частині експертизи, тому ставлять під сумнів їх правильність та об'єктивність.

Таким чином, було порушено право ОСОБА_4 на доведення своїх вимог, гарантованих ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України.

Крім того, згідно з висновком по обстеженню будівель, розробленим публічним акціонерним товариством "Кіровоградагропроект" технічний стан об'єкту встановлено як аварійний. При цьому на основі перевірених розрахунків та аналізу дефектів і пошкоджень неможливо гарантувати цілісність конструкцій на період їх підсилення, особливо якщо можливий "крихкий" характер руйнування.

У зв'язку з чим ОСОБА_4 та його представник неодноразово звертали увагу суду на те, що для вирішення спору необхідно проведення додаткової експертизи для встановлення можливості використання нежитлового приміщення за запропонованим розподілом з урахуванням наданого технічного висновку, що ставило під сумнів висновок експертизи, та розміру земельної ділянки, оскільки дане питання не досліджувалось та не ставилось на вирішення експертизи.

Внаслідок порушення вказаного процесуального права були порушені права ОСОБА_4, передбачені ч. 3 ст. 364 ЦК України.

Частиною 3 ст. 364 ЦК України передбачено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України та п. 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 (1117-2010-п) "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них".

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від від 4 грудня 2013 року № 6-130цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Крім того, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду, не звернув уваги на те, що здійснення переобладнання й перепланування в будинку потребує отримання дозволу виконавчого комітету місцевої ради та узгоджень із компетентними органами, передбачених ст. 152 ЖК УРСР.

Оскільки вирішення зустрічного позову залежить від вирішення основного позову, то судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню у повному обсязі.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; зазначених вимог закону не врахував; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість та незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.