У травні 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з поручителя ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2007 року в загальному розмірі 33 607 грн 55 коп., а саме: 10 059 грн 09 коп. - заборгованості за кредитом; 5 993 грн 65 коп. - заборгованості за процентами; 17 554 грн 81 коп. - пені за прострочення сплати кредиту та процентів. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на будинковолодіння АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві власності. Також позивач просив стягнути понесені у справі судові витрати.

Позовні вимоги товариство обґрунтувало тим, що 07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та основним боржником ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого було надано позичальнику кредит в розмірі 30 тис. грн з терміном повернення коштів до 06 червня 2017 року зі сплатою 18 % річних за користування кредитом.

Кредитні зобов'язання ОСОБА_7 забезпечено порукою ОСОБА_8, згідно умов договору поруки, укладеного 07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8

Також кредитні зобов'язання ОСОБА_7 забезпечено іпотекою, згідно умов іпотечного договору, укладеного 07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7, ОСОБА_9 Предметом договору іпотеки є вказане вище будинковолодіння № 2, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Теофіпольською державною нотаріальною конторою 07 травня 2007 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору, станом на 03 квітня 2013 року існує кредитна заборгованість в загальному розмірі 33 607 грн 55 коп., яку позивач просив суд стягнути у обраний ним спосіб.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 10 вересня 2013 року позов задоволено частково.Стягнуто з поручителя ОСОБА_8 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2007 року в загальному розмірі 33 607 грн 55 коп.В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором на загальну суму 33 607 грн 55 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння за АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві власності (опис об'єкта: житловий будинок цегляний, що позначений літерою "А1", льох камінний - "Б", хлів цегляний - "В", хлів цегляний - "Г"), на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", шляхом його продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну за згодою іпотекодавців та іпотекодержателя, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки.Абзац третій резолютивної частини рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 10 вересня 2013 року викладено в наступній редакції: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором від 07 червня 2007 року, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7, у сумі 33 607 грн 55 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 10 059 грн 09 коп., заборгованості за відсотками у сумі 5 993 грн 65 коп., пені за прострочення сплати кредиту та відсотків у сумі 17 554 грн 81 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння за АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Теофіпольською державною нотаріальною конторою 07 травня 2007 року (опис об'єкта: житловий будинок цегляний, що позначений літерою "А1", льох камінний - "Б", хлів цегляний - "В", хлів цегляний - "Г"), на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", шляхом його продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду в частині стягнення іпотечного майна шляхом проведення його оцінки та продажу з прилюдних торгів, а також в частині зменшення пені, просить ухвалити у справі нове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами обох інстанцій встановлено, що 07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній було надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 30 тис. грн на строк до 06 червня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18 % річних.

Пунктом 10.1 кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язань, зазначеного в цьому договорі.

Пунктом 12.4 кредитного договору передбачено, що сторони визначили, що до всіх правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Свої зобов'язання ОСОБА_7 по кредитному договору від 07 червня 2007 року своєчасно не виконувала: не вносила платежі на погашення кредиту, не сплачувала нараховані проценти за користування кредитом. Згідно наданих позивачем розрахунків, станом на 03 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 33 607 грн 55 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 10 059 грн 09 коп., заборгованості за процентами в сумі 5 993 грн 65 коп., пені за прострочення сплати кредиту та процентів в сумі 17 554 грн 81 коп.

З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором 07 червня 2007 року було укладено договір поруки між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_8, відповідно до якого поручитель ОСОБА_8 взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_7, які виникають з кредитного договору від 07 червня 2007 року.

07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (іпотекодержатель) та ОСОБА_7, ОСОБА_9 (іпотекодавці) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_10 Вказаним договором забезпечено вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору від 07 червня 2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_7 (п. 1.1 договору іпотеки).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.4 договору іпотеки, предметом договору іпотеки є нерухоме майно: домоволодіння за АДРЕСА_1, яке належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Теофіпольською державною нотаріальною конторою 07 травня 2007 року. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в розмірі 45 047 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. На підставі ст. ст. 553, 554, 555 ЦК України районний суд дійшов до висновків про наявність підстав для покладення на поручителя обов'язку по виконанню кредитних зобов'язань позичальника перед позивачем, а також на підставі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" дійшов до висновків про наявність підстав для одночасного звернення стягнення на вказаний вище предмет іпотеки, що не заборонено Законом та відповідає способу захисту обраному позивачем в рамках даного позову.

Змінюючи рішення районного суду в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки, апеляційний суд дійшов до висновків, що в цій частині рішення районного суду не відповідає вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, оскільки в ході розгляду справи у суді сторони не досягли згоди щодо початкової ціни предмета іпотеки, а тому при визначенні судом початкової ціни предмета іпотеки повинно бути зазначено, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. При цьому, апеляційним судом враховано роз'яснення викладені в до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) .

В іншій частині, апеляційний суд погодився з висновками та доводами районного суду.

Повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, доданих до неї матеріалів та викладених вище обставин, поручитель ОСОБА_8 не є стороною договору іпотеки, укладеного 07 червня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7, ОСОБА_9 Права та інтереси ОСОБА_8 цим іпотечним договором, наслідками його виконання/невиконання сторонами, не порушено жодним чином. Основний боржник та іпотекодавець ОСОБА_7, а також іпотекодавець ОСОБА_9, ухвалених у справі судових рішень в касаційному порядку не оскаржують та не уповноважували ОСОБА_8 на оскарження судових рішень в частині спору, що стосується іпотечного майна.

За таких обставин, вимоги касаційної скарги про скасування рішення апеляційного суду в частині стягнення іпотечного майна шляхом проведення його оцінки та продажу з прилюдних торгів, заявлено особою яка не наділена процесуальними повноваженнями на оскарження рішення суду в цій частині, а тому такі вимоги касаційної скарги в даному випадку є безпідставними.

Разом з тим, вимоги касаційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині вирішення позову до поручителя ОСОБА_8, заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем) (правові висновки Верховного Суду України висловлені в постанові № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року).

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник посилається на те, що 01 липня 2009 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса за вказаним вище кредитним договором від 07 червня 2007 року. В подальшому, а саме 09 грудня 2009 року, відкрито виконавче провадження, і за цим виконавчим провадженням основним боржником ОСОБА_7 добровільно сплачено заборгованість за кредитом в розмірі 20 тис. грн, тобто відбулося виконання дострокової вимоги банку щодо кредитних зобов'язань.

З вимогою до поручителя про стягнення кредитної заборгованості позивач звернувся лише через 3,6 років з для виконання дострокової вимоги банку щодо кредитних зобов'язань.

Наведені обставини мають значення для правильного вирішення спору, оскільки після шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, та відсутності вимоги до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором, порука припиняється і жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

При розгляді справи суди мали з'ясувати ці обставини та надати їм належної правової оцінки, чого зроблено не було.

Крім того, за загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року № 6-100цс14).

Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 04 квітня 2010 року по 16 березня 2013 року в розмірі 17 554 грн 81 коп., а не в межах одного року до дня пред'явлення позову, суд першої інстанції неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України. Апеляційний суд таких недоліків не виправив.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 10 вересня 2013 року, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_11 звертав увагу апеляційного суду на вказані вище порушення, допущені судом першої інстанції при вирішенні спору, однак ці обставини безпідставно залишилися поза увагою апеляційного суду, що свідчить про порушення апеляційним судом норм ст. ст. 303, 213- 215 ЦПК України.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Частина третя статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Апеляційний суд, крім вказаних вище порушень норм процесуального права, при перевірці законності рішення суду першої інстанції, не дослідив належним чином розрахунок заборгованості, в тому числі розрахунок розміру пені, не встановив чи перевищує розмір пені розмір заборгованості, не надав вказаному відповідної правової оцінки.

З підстав викладених вище оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду не є законним і обґрунтованим в частині вирішення позову щодо поручителя ОСОБА_8, тому воно підлягає скасуванню у вказаній частині з направленням справи, у скасованій його частині, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, як це передбачено ч. 3 ст. 338 ЦПК України. В іншій частині законність рішення апеляційного суду в рамках вимог даної касаційної скарги не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2013 року скасувати в частині вирішення позову про стягнення на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" з поручителя ОСОБА_8 заборгованості за кредитним договором від 07 червня 2007 року в загальному розмірі 33 607 грн 55 коп., а саме: 10 059 грн 09 коп. - заборгованості за кредитом; 5 993 грн 65 коп. - заборгованості за процентами; 17 554 грн 81 коп. - пені за прострочення сплати кредиту та процентів, і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.