розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Павлоградської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - відділ Держземагентства у м. Павлограді Дніпропетровської області, про виділ земельної ділянки у користування, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду із указаним позовом, у якому просили поділити земельну ділянку, на якій розташовані належне відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_5 домоволодіння по АДРЕСА_1 та належне їм домоволодіння по АДРЕСА_1; виділити їм у користування земельну ділянку, площею 1 000 кв. м, на якій розташоване належне їм домоволодіння за схемою: від крапки "Б" до крапки "Н" довжиною 11,23 м, від крапки "Н" до крапки "О" довжиною 9,94 м, від крапки "О" до крапки "П" довжиною 12,86 м, від крапки "П" до крапки "Р" довжиною 15,85 м, від крапки "Р" до крапки "С" довжиною 04 м, від крапки "С" до крапки "Л" довжиною 44,95 м.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 березня 2008 року, виданого Першою павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області та свідоцтва про право власності від 28 жовтня 1998 року були співвласниками жилого будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що між ними і відповідачами виник спір з приводу користування спільною власністю, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року їм було виділено в натурі 27/50 частин домоволодіння з відповідною частиною господарських будівель, а відповідачам 23/50 цього домоволодіння з відповідною частиною господарських будівель та присвоєнням окремої адреси - АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що наразі між сторонами існує спір щодо користування земельною ділянкою на якій розташовані вищевказані домоволодіння, якій вирішити у позасудовому порядку не можливо, просили позов задовольнити.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2016 року позов задоволено.

Поділено земельну ділянку, на якій розташовані належне відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_5 домоволодіння по АДРЕСА_1 та належне ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 домоволодіння по АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у користування земельну ділянку, площею 1 000 кв. м, на якій розташоване належне їм домоволодіння, за схемою: від крапки "Б" до крапки "Н" довжиною 11,23 м, від крапки "Н" до крапки "0" довжиною 9,94 м, від крапки "О" до крапки "П" довжиною 12,86 м, від крапки "П" до крапки "Р" довжиною 15,85 м, від крапки "Р" до крапки "С" довжиною 4,04 м, від крапки "С" до крапки "Л" довжиною 44,95 м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч.2, 4 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах, в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку або споруди.

За положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року було виділено в натурі: позивачам 27/50 частин домоволодіння, відповідачам 23/50 частин. Розглядаючи вказаний спір суд відмовив у задоволенні позову щодо визначення порядку користування земельною ділянкою та виділу її в натурі, оскільки у сторін відсутні плани земельних ділянок, відведених в натурі, або інші документи, які б свідчили про таке відведення, а також немає правовстановлюючих документів, які б підтверджували право користування, власності чи оренди цієї земельної ділянки.

При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що таких документів позивачі не надали й заявляючи позовні вимоги про поділ земельної ділянки, а із наявних у матеріалах справи документів неможливо встановити дійсну площу земельної ділянки.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що формування спірної земельної ділянки, відповідно до вимог ст. 79-1 ЗК України, остаточно не завершено.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,