розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Коростишівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений з посади інструктора у зв'язку із закінченням терміну дії трудового договору. 11 січня 2015 року позивач був на чергуванні по підприємству у період Новорічних та Різдвяних свят, проте оплата в подвійному розмірі йому проведена не була. Зазначив, що з ним не проведено повністю розрахунок по заробітній платі. З урахуванням невиплаченої заробітної плати, компенсаційних виплат, компенсації за невикористану відпустку, індексації заробітної плати, позивач вважає, що загалом йому не виплачено 17 866,95 грн., які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з Коростишівського спортивно-технічного клубу на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та індексації у розмірі 17 866,95 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 28 листопада 2014 року між Коростишівським спортивно-технічним клубом та ОСОБА_4 укладено трудову угоду, відповідно якої останнього прийнято на роботу на посаду інструктора з індивідуального навчання водінню в навчальній групі № 12 підготовки водіїв автотранспортних засобів категорії "С" на період навчання групи з 01 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року.

Наказом від 29 липня 2015 року ОСОБА_4 звільнено з посади інструктора індивідуального навчання водінню з 15 січня 2015 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору.

Судами також встановлено, що позивач фактично виконував обов'язки, передбачені трудовою угодою від 28 листопада 2014 року лише з 1 по 24 грудня 2014 року.

У відповідача відсутня заборгованість перед позивачем щодо виплати заробітної плати, компенсаційних виплат, компенсації за невикористану відпустку, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлених вимог, зокрема невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум.

Апеляційним судом повно і всебічно з'ясовано обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, надані сторонами докази, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, були досліджені в судовому засіданні.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ