розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представників: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 02 листопада 2016 року,

Прокурор Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_3 в порушення вимог чинного законодавства без попереднього її вилучення у належного користувача - ДП "Миколаївське лісове господарство" як землі державного лісового фонду, та в порушення встановленої процедури незаконно передана міською радою у власність зі зміною її цільового призначення.

ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не було узгоджено з органом виконавчої влади з питань лісового господарства зміну цільового призначення земельної ділянки, проект відведення земельної ділянки Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не погоджувався, приєднаний до проекту землеустрою висновок Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не надавався, у зв'язку з чим 16 жовтня 2013 року прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 358 КК України.

Також, згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" відсутня державна експертиза вказаного проекту землеустрою. Крім того, після отримання ОСОБА_3 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку між ним та відповідачем ОСОБА_7 11 липня 2012 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_7 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1. Оскільки спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 в порушення вимог чинного законодавства, то укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки та отримані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державні акти на право власності на земельну ділянку є незаконними.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 листопада 2016 року, відповідно до вимог ст. 267 ЦК України визнано поважними причини пропущення позовної давності та поновлено прокурору Корабельного району м. Миколаєва строк позовної давності для звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Позовні вимоги прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 32 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39, за яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 1000 кв. м, з наданням адреси: АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано пункти 13, 13.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48, яким затверджено проект землеустрою, та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 1000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт НОМЕР_1 від 15 травня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100834.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3000 кв. м по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, реєстровий № 1716 від 11 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ласурія С.А.

Визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт НОМЕР_3 від 13листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003018.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4земельну ділянку площею 1000 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 143 780 грн, по АДРЕСА_1, у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з передачею у постійне користування ДП "Миколаївське лісове господарство".

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн,стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збор у розмірі 1 989,20 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представників: ОСОБА_5 та ОСОБА_6,просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що при надання спірної земельної ділянки було порушено норми законодавства України. Пропущений строк позовної давності прокурором підлягає поновленню, оскільки порушення закону при передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки лісового фонду виявлені прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва під час проведеної у жовтні 2013 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в діяльності ДП "Миколаївське лісове господарство", за результатами якої за фактом незаконної передачі у приватну власність громадянам земельної ділянки державного лісового фонду прокуратурою району 05 серпня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 42013160010000048 за ч. 1 ст. 358 КК України.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 32 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 1000 кв. м, з наданням адреси: АДРЕСА_1

Відповідно до пунктів 13, 13.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.

На підставі вказаних рішень міської ради ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 травня 2009 року НОМЕР_1 за кадастровим номером НОМЕР_2, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100834.

Зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_3 за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" та розташовані в урочищі "Жовтневе" Миколаївського лісництва.

11 липня 2012 року ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_4

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 липня 2012 року № 1716 відповідачем ОСОБА_7 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 листопада 2012 року НОМЕР_3, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 481010001003018.

У червня 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, ДП "Миколаївське лісове господарство" звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивач указував на те, що про порушення права вони дізналися під час проведеної прокурорської перевірки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Установлено, що представники ОСОБА_4 заявляли про застосування строків позовної давностіта вказували на відсутність поважних причин для поновлення цього строку.

На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України, прийнятій за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень в порядку Глави 3 Розділу V ЦПК України (1618-15) у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.

Вказаний висновок щодо застосування норм права, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Миколаївської міської ради йому стало відомо лише після проведення прокуратурою перевірки у жовтні 2013 року.

Відповідно до стенограми 23-ї сесії Миколаївської міської ради V скликання першого пленарного засідання від 24 квітня 2008 року, що міститься в матеріалах справи, на засіданні був присутній прокурор міста Котков В.В., який брав участь у роботі сесії (а. с. 231).

Відповідно до стенограми 33-ї сесії Миколаївської міської ради V скликання першого пленарного засідання від 24 березня 2009 року, що міститься в матеріалах справи, на засіданні був присутній старший помічник прокурора Алексєєв А.П., який брав участь у роботі сесії.

Крім цього, висновком Миколаївського управління лісового та мисливського господарства від 01 квітня 2008 року № 563 погоджено відведення земельної ділянки державного лісового фонду ОСОБА_3 (а. с. 27 т. 1).

28 січня 2009 року Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві погоджено та зазначено, що можливо відвести спірну земельну ділянку ОСОБА_3 у власність, за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" (а. с. 28 т. 1).

Згідно з висновком від 04 лютого 2009 року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Миколаєві, крім інших, погодило й ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (а. с. 29 т. 1).

05 лютого 2009 року, враховуючи висновок служби охорони культурної спадщини Миколаївської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2008 року № 5715, відділ охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради вважав за можливе погодження наданого проекту відведення земельної ділянки, який розроблений ПП ОСОБА_10, та відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" (а. с. 30).

За вказаних обставин та наявних в матеріалах справи доказів висновок судів про те, що Миколаївська обласна державна адміністрація та ДП "Миколаївське лісове господарство" дізналися про порушення вимог земельного законодавства саме за результатами прокурорської перевірки, є необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи

Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній прокурор міста Котков В.В. на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Суди обмежилися лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права відповідача; не з'ясували всіх обставин справи та не надали їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, судами порушено норми матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представників: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 02 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.