розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці (далі - ВВДФССНВВПЗ) на свою користь 188 550 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

У грудні 2016 року представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Горобець Д.Г. - подав до суду заяву, якою зменшив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 139 640 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ВВДФССНВВПЗ на користь ОСОБА_4 139 640 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ВВДФССНВВПЗ просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Задовольняючи указаний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для відшкодування позивачу відповідачем моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, який підтверджено належними і допустимими доказами згідно зі ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

На обґрунтування такого висновку суд правильно керувався наступним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) завданням страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Згідно з пп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 цього Закону за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

01 січня 2006 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , а 01 січня 2007 року - Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , якими зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесено зміни до абз. 4 ст. 1, пп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. п. 1-1.4 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соціального страхування у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Виходячи з викладеного, а також установивши на підставі наявних у справі доказів, що стійку втрату працездатності (65 %) позивачу ОСОБА_4 вперше установлено 12 лютого 2002 року, суд правильно застосував до спірних правовідносин Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , у редакції, чинній на момент виникнення у позивача прав на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я від нещасного випадку на виробництві, що передбачала обов'язок Фонду соціального страхування відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку.

Також установлено, що відповідно до виписки із акта огляду МСЕК від 04 вересня 2008 року позивачу ОСОБА_4 установлено 35 % втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом безстроково.

Згідно з актом амбулаторної судово-психологічної експертизи від 29 серпня 2016 року № 521, що була проведена на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2016 року, наявність психотравмуючих факторів обґрунтовують виникнення моральної шкоди у потерпілого ОСОБА_4 внаслідок: нервового (психічного) стресу; сильного психологічного та фізичного дискомфорту при зіткненні із будь-якими натяками, що символізують чи нагадують про обставини професійного захворювання; погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану; вплив цих порушень у соціально-побутовій сфері; матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_4, склав 139 640 грн (ця сума включає компенсацію за перенесені ним моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію його психічного стану) (а. с. 44-49).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд обґрунтовано вважав установленим факт заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки внаслідок нещасного випадку на виробництві ним втрачено можливість до повноцінного життя; позивач є інвалідом другої групи, тривалий час не міг працювати внаслідок втрати працездатності ступенем 65 %; на теперішній час йому встановлено 35 % втрати працездатності безстроково, він потребує періодичного огляду лікарями та медикаментозного лікування.

Таким чином, під час розгляду справи суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами не враховано аналізу судової практики про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, є безпідставними та не спростовують висновків судів по суті вирішеного спору. За встановлених обставин справи суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що суди не врахували положень ст. 23 ЦК України і не встановили характеру завданої моральної шкоди, глибини і тривалості моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, множинності відновлення стану, який потерпілий мав до нещасного випадку, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень та зібраними у справі доказами.

Доводи касаційної скарги щодо доказів і доказування, зокрема у частині стягнутого з відповідача розміру моральної шкоди, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці відхилити.