розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Четверта Харківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1983 року по 2001 рік вона з ОСОБА_6 проживали однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1 або в квартирі АДРЕСА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на: квартиру АДРЕСА_2, телевізор Samsung, вартістю 500 грн., та холодильник Атлант, вартістю 500 грн. Спадкоємцем першої черги є син спадкодавця ОСОБА_5, який заперечує право позивача на спадщину.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила встановити факт сумісного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_6 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме: з 04 серпня 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати право власності за ОСОБА_4 на телевізор Samsung та холодильник Атлант, вартістю 500 грн., у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, був власником, проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_3

Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцем є його син ОСОБА_5, який прийняв спадщину. Інших спадкоємців не має.

Судом також встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме: з 04 серпня 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що позивач не довела заявлених вимог, зокрема, що вона та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме: з 04 серпня 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Місцевим та апеляційним судами оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Рішення місцевого суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість встановлених місцевим судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року залишити без змін.